— Ай!
Кет вирвала руки й розгублено дивилася на них: вони були в кривавих подряпинах від нігтів леді Піт. Дівчина відступила, співчуття змінилося на потрясіння.
— Він знищив їх усі, — сказала леді Піт; її обличчя було змучене та бліде, як кістка. — Спалив усі до одного. Він не розуміє, як вони мені потрібні, так потрібні…
На них насунулася тінь, і Кет відчула ледве не полегкість, побачивши сера Піта. Він схопив дружину за руку, а потім кинув сердитий погляд на Кетрін.
— Що тут відбувається?
— Нічого, — швидко відповіла леді Піт, знову перетворюючись на покірну боязку дівчину, яку Кет бачила на балі. — Просто намагаюся завести знайомства, як ти мені сказав…
— З леді Пінкертон це марна справа. Вона вважає нас нижчими за себе, — вимовив він, а Кет подумала, що це несправедливо, хоч Піти не викликали в неї жодного захоплення. — Вистава вже починається.
Леді Піт не сперечалася, коли чоловік потягнув її геть, але весь час шукала поглядом Кет. Ніби благала. Благала.
Щойно вони пішли, Кет глибоко вдихнула. Потерла зап’ястя, радіючи, що рани неглибокі й уже не кровоточать, хоч і жахливо печуть.
Обвела поглядом юрбу, на мить розгубившись, не в змозі пригадати, де вона і що тут робить. Помітила Короля, який розмовляв із вдовою Графинею Раздватри: він стояв на сходинці, щоб бути одного зросту з Графинею, попри її згорблену спину.
Кет не відразу пригадала, що вона тут із Королем. Він її кавалер. І багато хто вважає, що вони заручені.
Лише тоді вона зрозуміла, що весь час у нестямі шукала Джеста.
Хвилюючись, попрямувала через спорожніле фоє. Король просіяв, побачивши її, відразу попрощався з Графинею й потягнув Кет сходами нагору.
Вона йшла за ним зі щораз більшою тривогою крізь розкішну залу, майстерно оздоблену гіпсовою ліпниною, що зображала вуха різних істот — від маленьких мишачих до гігантських відстовбурчених слонячих. На скульптури падало тепле сяйво світильників у формі смолоскипів.
Королівська ложа розташувалася в бельетажі, вид на сцену з неї був такий собі, зате її могли добре бачити всі глядачі. Білий Кролик розсунув перед ними оксамитові фіранки.
У Кет серце ледве не вистрибнуло з грудей, коли вона побачила, що в ложі на них чекає Джест, мовчки прихилившись до билець. Ворон досі сидів на скіпетрі й чистив пір’я.
Але коли Джест навіть не повернув голови в їхній бік, у Кет знову опустилося серце.
— Сюди, сюди, будь ласка! — сказав Король, ведучи її в перший ряд.
Кет почула, як Джест затамував дихання, коли протискалася повз нього. Хлопець відступив від неї, уникаючи дотику, а їй самій довелося стиснути руки в кулаки, щоб випадково чи навмисно не торкнутися його руки.
Вона та Король зайняли місця в першому ряду, а Мері Енн сіла позаду. Джест і Кролик лишилися стояти біля дверей. Кет не відводила погляду від сцени з опущеною завісою, чекаючи початку вистави, щоб можна було заплющити очі й уявити себе деінде.
— Вам добре видно, леді Пінкертон? — запитав Король.
— Прекрасно, — сказала вона, подолавши бажання запитати, чи потрібна йому додаткова подушка, щоб сидіти трохи вище.
— Може, чогось хочете? Келих кларету? Сиру?
— Дякую, Ваша Величносте, мені нічого не потрібно.
— Вам не жарко? Кролику, візьміть у леді Пінкертон шаль…
— Ні, дякую, Ваша Величносте.
Король вагався, на його обличчі було бажання догодити, потім він заспокоївся і всівся зручніше. А за мить уже перехилився через перила, й Кет відчула дивне бажання штовхнути його вниз, хоч їй відразу стало соромно через такі думки. Дівчина нагадала собі, що цей чоловік не винен у тому, що трапилося.
Звісно, було б добре, якби він не робив хибних висновків або жахливих заяв на фестивалі, але, зрештою, Кет сама погодилася зустрічатись із ним. Вона сама не мала допускати, щоб усе тривало так довго, принаймні якщо справді збиралася відмовити йому.
Вона мусила йому відмовити. Обов’язково мусила.
Проте від однієї думки про це в неї починала боліти голова.
Король знову обернувся до Кролика.
— Скільки часу до початку вистави?
За спиною Кетрін почулося шарудіння, потім тікання кишенькового годинника — вона подумала, що це, мабуть, той самий годинник, який Джест подарував йому на балі, але не обернулася, щоб подивитися.
— П’ять хвилин, Ваша Величносте, — відповів пан Кролик.
Король обернувся, перебираючи ногами.
— Джесте, ми з леді Пінкертон занудилися. Розваж нас, будь ласка.
Кет різко підвела голову.
— У цьому немає потреби. Власне, мені зовсім не нудно.
Джест подивився на неї — нарешті. Вона спробувала всміхнутися йому як співучасникові, який усе розуміє, але Блазень одразу відвів очі вбік.