Кет теж почала дивитися вниз, в амфітеатр.
— Мені подобається спостерігати за людьми. А! Невже це пані Перепілка? Я чула, що кілька місяців тому вона знесла ціле гніздо яєць, і, здається, з них уже вилупилися пташенята. Яке миле сімейство!
Король глянув туди, куди вона вказувала.
— Так, саме так!
Він склав руки під підборіддям.
— Обожнюю малюків, а ви? Такі маленькі янголятка, такі гарненькі дзьобики й пухкенькі тільця.
Король зітхнув, а Кет мусила погодитися, що перепелята були чарівні. Дівчина нарахувала їх тринадцять, вони займали весь ряд.
— А ви скільки хочете? — запитав Король, поставивши лікті на поручень і поклавши підборіддя на долоні.
Кет скосила на нього очі.
— Скільки чого? Яєць? Чи перепелят?
— Дітей.
Його обличчя почервоніло, як рубін, але очі мрійливо блищали, коли він глянув на Кет крізь опущені повіки.
— Я хотів би колись мати цілий десяток.
Жар обпік їй шию й розквітнув рум’янцем на щоках. Годі було не почути, як закашлявся Джест, і цей звук став для неї ніби ніж у живіт.
— Я… я поки що не думала про це, — сказала вона із зусиллям.
Це було не зовсім правдою. Вона вважала, що було б добре колись мати сім’ю.
Однак не з ним. О боже, тільки не з ним.
Джест грюкнув скіпетром по підлозі, так, що вона затремтіла під ногами Кет. Ворон каркнув і на мить стрепенувся, потім знову завмер.
Кетрін і Король обернулися.
— А от я, мабуть, вип’ю кларету, — сказав Джест, зухвало дивлячись на Короля: мовляв, тільки спробуй мені відмовити, мій суверене. — Чи потрібно щось щасливій парі, поки мене не буде?
У Кет тьохнуло серце.
— Ви вже йдете?
Вона подумки продовжила своє запитання: ти залишаєш мене саму? З ним?
Кет здивувалася, як це боляче. Зрештою, Джест сказав, що не змагатиметься з Королем за її прихильність. Джест не втручатиметься, поки вона сама не вирішить, що їй робити.
У присутності обох Кет із кожною хвилиною дедалі більше почувалася безхребетною боягузкою, але однаково не хотіла, щоб Джест пішов.
Боягузка, боягузка, боягузка.
Король почав підстрибувати на стільці.
— Ага! Бачиш, Джесте, вона насправді хоче розважитися!
— О ні, я не те мала на… о господи. Тут доволі жарко, чи не так?
Джест трохи розслабився.
— Дозвольте мені, — сказав він, кинувся вперед і зняв шаль з її плечей, перш ніж Кет встигла отямитися. Його руки в рукавичках ніжно торкнулися її шкіри. Вона затремтіла.
— Звісно, я буду радий розважити леді, якщо вона цього бажає, — сказав Джест, повісивши шаль на вішалку в глибині ложі. — Можу запропонувати поетично-косметичні процедури для личка прекрасної дами, ніжного, як вершкова глазур. Або низку компліментів її волоссю, схожому на розтоплений шоколад.
Короля зовсім не збентежило те, що Джест цитував їхнє «приватне» листування, натомість він весело бовтав ногами.
— Це було в одному з листів, які я вам надсилав, пам’ятаєте? Джест мені трохи допоміг із ним.
Він поправив корону на голові.
— Я був страшенно голодний, коли закінчив його писати.
— Добра література й справді збуджує апетит.
Джест більше не намагався приховати іронію в голосі, але блазневі нічого не загрожувало: Король не помічав, що з нього глузують.
Кетрін стиснула ручку крісла; вона все ще сиділа, обернувшись до Джеста. Мері Енн спостерігала з кутка, вдаючи із себе невидимку.
— Чесно кажучи, цей ваш лист не дуже мені сподобався. Зрештою, я дама, а не десерт.
У Джеста сіпнулася щока. Кет не звертала уваги на Короля.
— Насправді, — вела вона далі, — хоч поезія та подарунки мають значення, але мені більше до душі вияви уваги, у яких є щось від дурощів, натяк на неможливе.
У ложі запала тиша. У Джеста витончилися губи. Він теж глянув на неї й міцніше стиснув у руках скіпетр. Очі наповнилися тихим розпачем.
Кет сказала забагато, але навіть якби взагалі нічого не сказала, авжеж її почуття були написані на обличчі.
— Моя мила, — прошепотів Король.
Вона поморщилася й підготувалася до того, що мало б покласти край цьому вечору і цьому вигаданому роману. Наважилася подивитися Королю в обличчя, готова погодитися з його рішенням припинити їхні зустрічі. Однак не помітила ані ознак розбитого серця, ані роздратування, ані навіть розгубленості. В очах Короля була сама радість.
Він узяв її за руку. Кет підскочила, спина в неї заклякла.
— Я відчуваю так само, — сказав він із таким виглядом, ніби зараз заплаче. Її рука в його долонях була як млява риба, але Король тримав її, наче коштовність.