— Ви справді вважаєте, що Герцог це відчуває?
— Він сам мені про це сказав, леді Мірл. Навіщо мені вводити вас в оману?
— Просто все це так… так несподівано.
— Запевняю, що це визрівало довше, ніж ви думаєте. Ось що він просив передати вам.
Кет почула шелест паперу.
— Що це?
— Запрошення долучитися до нього сьогодні в його особистій ложі, якщо захочете, звісно, із супроводом. Він сказав, що збереже для вас місце, і сподівається, що ви погодитеся.
Марґарет задоволено вигукнула «ох». Знову зашарудів папір.
— Я… що ж. Гадаю, нічого не трапиться, якщо… це лише на один вечір… зрештою, я не з тих, хто вагається і зволікає, зустрівшись із добрими намірами й захопленням з боку чоловіка.
— Я ніколи не насмілився б припускати щось подібне, леді Мірл. Сподіваюся, що вам сподобається решта вистави.
Кетрін притулилася до колони, обережно просуваючись до її протилежного краю, коли почула, як до неї наближаються кроки Марґарет. Кет сховалася за бильцями сходів, коли Марґарет промчала повз неї, і збиралася перевести дух, аж раптом в обличчя налетів шквал пір’я, а у вухах пролунало голосне каркання. Кетрін відскочила від колони й притиснулася до стіни, відбиваючись від оскаженілого птаха.
Ворон крутнувся і злетів, потім опустився на погруддя якогось суворого на вигляд драматурга.
— Вороне! — сердито крикнув Джест. — Це було дуже нечемно.
— Ні, ні, я заслужила на це, — сказала Кет, пригладжуючи волосся. — Я не мала підслуховувати.
Ворон відвернув голову, його дзьоб застиг у повітрі, й стало зрозуміло, що тепер він поділяє невисоку думку Кепа про неї. Зрештою, вона була шарлатанка, яка мала Джеста за дурня, водночас зустрічаючись із Королем.
— Так чи так, не треба було її лякати, Вороне. Ти повинен перепросити.
— Даррррма! — сказав Ворон.
— Вороне!
— Нічого. Це я мушу перепросити, що ховалася.
Кет обійшла сходи й побачила, що Джест притулився до стіни, тримаючи в одній руці капелюх, а у другій — скіпетр із чорного дерева. Його волосся в багатьох місцях сплуталося, тож Блазень був схожий на безхатченка, що оселився в театрі. Якби не барабанний дріб, що долинав крізь зачинені двері, могло здатися, що в приміщенні немає нікого, крім них.
— Дякую за те, що ти щойно сказав Марґарет, — почала вона. — Ти не мусив мені допомагати.
Джест знову натягнув капелюх на голову.
— Уявімо, що я зробив це не заради тебе, а заради справжнього кохання.
Він знизав плечима. Йому не вдавалося удавати безтурботність так, як, мабуть, хотів.
— Я мав честь розмовляти з Його Світлістю під час чаювання — королівського чаювання, і гадаю, що йому дуже подобається леді Мірл.
Його очі звузилися, коли він подивився на сходи, якими Марґарет щойно зійшла нагору.
— Я не зовсім розумію чому.
— Мене це теж дивує. Але… як гадаєш, що трапиться, коли вона дізнається, що ти сказав неправду? Звісно, у тебе достойні наміри, але це може мати більше шкоди, ніж користі.
Джест схилив голову набік.
— Чому ти вважаєш, що я сказав неправду?
— Ну… просто Герцог…
Вона завагалася. Хоробрий, благородний Герцог. Завжди бездоганно вдягнений, хоча це іноді й непомітно через його габарити та незграбність. Кетрін насупила брови.
— Я знаю його все життя, уявляєш? Як могло статися, що ти познайомився з ним ближче, ніж я, та ще й так швидко?
Джест почав розглядати свій скіпетр, ліниво проводячи пальцями по полірованій поверхні навершя.
— Повертайтеся на місце, леді Пінкертон. Ідіть до свого кавалера.
— Будь ласка, не називай його так.
— Як мені його називати?
— Можна просто Королем.
Джест не дивився на неї. Хоч вони стояли за десять кроків одне від одного, здавалося, що між ними багато миль.
— Усе не так, як я гадав, — сказав Джест, і Кетрін не зрозуміла, говорить він із нею чи із собою, а може, навіть із Вороном. — Я гадав, що все буде набагато, набагато простіше.
— Ти про свою місію? — наважилася запитати вона, понизивши голос. — Ту, що доручила Біла Королева?
Ворон здивовано каркнув, але Джест не звернув на нього уваги. Їй він теж не відповів.
— Знаєте, Його Величність скоро попросить вашої руки. Гадаю, може, навіть сьогодні.
Кет глянула на балкони, рада, що не сидить у темній ложі, удаючи, ніби їй весело. Чекаючи, коли Король запропонує їй шлюб.
— Якщо запитуєш мене, чи змінилися мої почуття, — сказала вона, — то відповім, що ні, не змінилися.
— Ну це й так зрозуміло.