Джест почухав чоло під крисами капелюха.
— Пробач, що був такий холодний із тобою сьогодні. Знаю, що він тобі не подобається, але коли бачу тебе поряд із ним, то починаю шалено ревнувати.
У неї ледве серце не вистрибнуло з грудей.
— Справді?
Джест криво всміхнувся й нарешті подивився їй в очі.
— Не вдавай, що здивована.
Кетрін стрималася, щоб не почати танцювати від задоволення.
Ворон гидливо пирхнув і злетів на одну з люстр. Там він почав чистити пір’я, наче відмиваючись від бруду.
— Тобі треба повертатися, — сказав Джест. — Хтось може прийти сюди. Ми ж не хочемо, щоб нас… Бо подумають, що…
У Кетрін затремтіли вуста. Було дивно бачити, що йому бракує слів.
— Усе так, — сказала вона, відступаючи від нього.
Кет обігнула бильця сходів, поклала руку на поручень і подивилася вгору. Її серце почало опускатися, наче до нього прикували якір.
Час вертатися до Короля. До її кавалера.
Театром прокотився галас, тож вона подивилася на зачинені двері.
— Леді Пінкертон? — сказав Джест.
Кетрін обернулася до нього.
— Ти вирішила, що скажеш, коли Король попросить твоєї руки?
Усередині театральної зали знову почулися вигуки й аплодисменти, ще гучніші, ніж досі. Ворон пронизливо каркнув.
— Невже думаєш, що зможу сказати «так»? — запитала Кетрін, бо цієї миті їй справді здавалося, що це неможливо.
Якусь секунду обличчя Джеста не виражало нічого, а потім скривилося, мов від болю, сурма навколо його очей зібралася в зморшки.
— Гадаю, тобі треба погодитися, — прошепотів він, ніби благав її про щось, але його слова вразили в саме серце, як стріла.
Кетрін зробила пів кроку до нього, але знову зупинилася.
— Чому, Джесте? Чому ти весь час так робиш? Кажеш, що ревнуєш, що зачарований, або що можу дати тобі привід залишитися в Королівстві Сердець, але вже наступної миті вмовляєш мене погодитися вийти за Короля. Я не розумію тебе.
Його обличчя було сповнене болю, коли Джест розтулив рот, щоб знову заговорити, але раптом будівля здригнулася. Кет підскочила, потім пригнулася, почувши віддалений дзвін розбитого скла.
Двері на балконі злетіли з петель. У фоє ввірвалася гаряча хвиля разом із запахом диму.
Кетрін хитнулася, але Джест уже був поряд і підхопив її. Вона зрозуміла, що звуки, які вона прийняла за радісні вигуки, насправді були наляканими криками, а оплески — тупотом ніг.
Двері на балконі задимилися від жару, і крізь них у фоє ввірвалася потвора, вкрита чорною лускою, з лютими темними очима.
Кет заціпеніла.
Це був Жербельковт.
РОЗДІЛ 34
КЕТРІН ОХОПИВ НЕСТРИМНИЙ ДРОЖ, поки вона, не відриваючись, дивилася на гігантського звіра. Хоч він і нажахав її в долині біля крамниці Кепа, тоді було надто темно, і дівчина як слід не розгледіла його. Однак тепер він височів над нею, випустивши кігті, блищав лускою, під якою перекочувалися м’язи. Кетрін бачила, як з його ікл стікає слина. Чула його гнилий подих.
— Кет, відступай, повільно, — прошепотів Джест.
Чудовисько втупило в них палахкотливі очі й зашипіло.
Кет позадкувала, а Джест швидко встав між ними.
— Тікай.
Вона вчепилася в бильця, але не могла поворухнутися. Жербельковт поповз до неї на масивних лапах. З його ніздрів, свистячи, виривалася пара.
У Жербельковта забулькало в горлі, він стрибнув уперед, його щелепа відвисла. Кетрін закричала. Джест весь зібрався й приготувався до битви.
Пролунав пронизливий крик, зашумів вихор чорного пір’я. Згори впала чорнильна краплина: Ворон, швидкий як стріла, всадив дзьоб у вогненне око монстра. Жербельковт завищав і звівся на диби. Коли він опустився на землю, весь театр захитався, і Кет побачила, що одна з вуглин у його очах згасла. По правій щоці текла вугільно-чорна кров.
Він знову заревів і здійняв кігті, але Ворон уже відлетів доволі далеко й бив крилами у стелю будівлі.
— Тікай! Бігом! — кричав Джест, тримаючи скіпетр як зброю.
Блазень стрибнув на балюстраду сходів і кинувся до звіра, як по косо натягнутій линві. Крутив скіпетром. Відштовхнувся шкіряним чоботом від мармурової статуї. Перекинувся в повітрі, приземлився на загривок довгої шиї звіра і схопив один із довгих тонких вусів, що росли з його голови, наче повід. Рвонув голову чудовиська назад. Жербельковт завищав і почав вириватися, але Джест тримав його міцно.
Кет тремтіла, прикипівши до сходів.
Ворон знову метнувся до монстра, націлившись на друге око, але Жербельковт ухилився й відкинув Ворона кігтистою лапою.