— Кет! Тікай!
Вона спромоглася відірвати від них очі й обернулася, але встигла зробити лише один крок, коли зачепилася ногою за пишну тканину сукні. Кет закричала й хитнулася, відчула, що падає, і покотилася по сходах, заплутавшись в атласі та нижніх спідницях.
У неї хруснула щиколотка.
Її крик загубився в безладному галасі й тупотінні ніг. Фоє наповнилося гостями, вони бігли вниз сходами, перестрибували через балконне поруччя, неслися до виходу. Кетрін згорнулася калачиком у своїх спідницях, в очах потемніло від болю, тож дівчина молилася, щоб її не затоптали.
— Пінкертон?
Кет підвела очі й крізь каскад сплутаного волосся побачила Джека, який стояв за кілька футів від неї, притулившись до тієї самої колони, за якою вона ховалася.
— Джеку! Допоможи… моя нога… здається, я її… — вона стримала ридання.
Роздуваючи ніздрі, Джек зробив крок до неї, але зупинився, почувши ще один несамовитий крик Жербельковта. Він глянув угору і зблід. Якусь мить вагався, потім похитав головою.
— Навіть ви цього не варті, леді Пінкертон! — вигукнув він, розвернувся й кинувся до виходу разом з очманілим від паніки натовпом.
— Джеку! Зараз же повернися, негіднику, валете нещасний!
Однак він уже зник, загубився в загальному хаосі.
Зціпивши зуби, Кетрін перевернулася на спину, намагаючись не зачепити щиколотку. Гострий біль став нестерпним, але крові вона не бачила.
З її очей летіли іскри, проте Кетрін наважилася підвести голову. Джест стискав шию Жербельковта скіпетром, а пазури Ворона залишили подряпини між шкірястими крилами чудовиська.
Кет вчепилася пальцями у власну сукню і згадувала всі розповіді, які чула в дитинстві. Казки, в яких чудовисько вбивають, зносять його страшну голову з плечей як жахливий трофей.
— Відтяти йому голову, — прошепотіла вона до себе, обводячи фоє безтямним поглядом.
Має бути якась зброя, щось гостріше, ніж Джестів скіпетр зі шліфованого дерева.
— Ми мусимо відтяти йому голову.
Кет говорила так тихо, що ледве чула сама себе серед безладу, але цієї миті на бильця приземлився Ворон і схилив убік голову, вдивляючись у дівчину непроникними очима.
Джест напружено застогнав, його обличчя скривилося від зусиль утримати Жербельковта. Звір раптом випростався. Джест розтиснув руки й зірвався вниз, потрапивши під удар хвоста чудовиська.
Блазень перекинувся в повітрі й приземлився на ноги, лише трохи оступившись.
Жербельковт забив гігантськими крилами. У всьому фоє замерехтіло й згасло полум’я свічок.
Проте з одним крилом звіра щось трапилося.
Воно було перебите.
Ворон відірвав погляд від Кетрін і злетів, націлившись на неушкоджене око чудовиська. Жербельковт клацнув щелепами і вхопив зубами перо з пташиного хвоста. Ворон із криком відсахнувся.
З пащі Жербельковта вирвався клекіт. Він злетів до люстри, але промахнувся й упав на підлогу фоє. Ті, хто ще лишався в театрі, кинулися врозсип. Плити на підлозі тріснули від удару. Стіни здригнулися.
Потвора тяжко дихала й булькотала, металася палахкотливим оком по руїнах. З ніздрів виривалися звивисті струмені пари.
Око монстра знову втупилося в Кетрін, наче хижак, що вибирає найслабшого в стаді. Здригаючись і виваливши з пащі язик, він підвівся на всі чотири лапи.
Кет відсахнулася, її долоні ковзнули по тканині сукні. Вона була в пастці, заплутавшись у власному вбранні, й від однієї думки про те, щоб стати на поранену ногу, до горла підступала паніка.
Звір насувався на Кетрін, і з його зубів капали величезні краплі слини.
— Ні! — закричав Джест. — Ти б’єшся зі мною, смердюче чудовисько! Дай їй спокій!
Джест злетів із балкона, схопився за люстру й стрибнув униз. Свічки ще колихалися, розбризкуючи віск по підлозі, коли він приземлився між крилами потвори. Його чоло всіяли краплини поту, по щоках стікали патьоки сурми, а проте все це чомусь було схоже на балетну виставу.
Кет здавалося, що вона в цирку. Бачила все крізь сповнене болем марення. Наступний номер виконують Джест і Жербельковт, оплески найкращому акробатичному дуетові країни Сердець!
Вона зайшлася істеричним сміхом.
Ворон розкинув крила, далі дивлячись на неї.
Жербельковт звивався у гніві, намагаючись скинути Джеста, але той вчепився у м’яку шкіру там, де зі спини росли крила, і підняв скіпетр, готовий до удару. Кет подумала, що він не зможе убити звіра дерев’яним дрючком. Може, виб’є ще одне око. Авжеж поранить і покалічить. Однак зуби Жербельковта скоро знайдуть Джеста й покладуть кінець видовищу.