Усі чекали правителя, лідера, короля.
Однак Король Чирвових Сердець стояв серед них, так само блідий і похнюплений, як і будь-хто з його підданих.
Кет зрозуміла, що плаче. Текло з носа, але вона не стала витиратися. Нехай вони все бачать — подряпану закривавлену шкіру, розірвану сукню, сльози й шмарклі — все, що буває після такого жаху. Нехай дивляться.
До неї нетвердим кроком підійшов Джест, не зважаючи на глядачів. Він кульгав, і це було ще більш дивно, ніж розмазана по обличчю сурма.
— Кетрін, Кетрін.
Він схилився над нею, його очі налилися кров’ю.
— Де болить? Нога?
Кетрін зціпила зуби й кивнула — від цього легкого руху її відразу занудило. Упала на спину, і Джест зник із її поля зору, але дівчина відчула, що він підняв поділ її сукні, зовсім трохи. Достатньо, щоб усе побачити.
Кет засміялася пронизливим істеричним сміхом.
— Власне… це навряд… пристойно, — промовила вона, затинаючись і ковтаючи сльози, що котилися на скуйовджене волосся. — Чорт забирай… мені боляче.
Джест доторкнувся до її щиколотки, і Кетрін закричала. Перед очима зароїлися спалахи яскравого світла. Він прибрав руку.
— Л-л-леді Пінкертон?
Вона застогнала. Голова впала набік, і вона побачила Короля, Білого Кролика та Мері Енн, що бігли, спотикаючись, по сходах. Мері Енн була бліда від страху, затисла в кулаках фартух, гарненький капелюшок з’їхав убік.
— В-ваша Величносте, — сказала Кет.
Їй хотілося, щоб вони всі пішли й дали їй спокій. Їй хотілося забутися, знепритомніти.
— Жербельковт…
Це все, що Кетрін встигла сказати, перш ніж її знову пронизав гострий біль. Король збіг зі сходів, опустився на коліна біля неї і взяв її руку у свої.
— Ви були неперевершені.
Він витяг носовик звідкись із надр вбрання, але замість дати його Кетрін, почав витирати собі блискуче від поту чоло. Потім задер голову й обвів поглядом безмовний завмерлий натовп.
— Усі погляньте сюди! На скарб мого серця! Хранительку Гостромеча! Найхоробрішу й най… най… найрозумнішу леді Кетрін Пінкертон! Перед вами ваша майбутня королева!
— Ні, — прошепотіла вона, але за шумом оплесків її ніхто не почув. Голова похилилася, і Кетрін відчула, що її обережно підтримує чиясь рука. Лагідні пальці гладили вигин її вуха.
— Я не… меч… він не…
— Ваша Величносте, — сказав Джест, перекриваючи радісний галас юрби. — Вона поранена. Їй потрібна допомога.
Король перелякано обернувся. В його очах була паніка.
— Ох. Т-так. Звісно.
Король подивився на її ногу й позеленів.
Кет міцніше зціпила зуби, намагаючись зосередитися, у неї розколювалася голова.
— Якщо я неперевершена… і розумна… і хоробра… — вона ледве стримала крик, — то ви нікчема!
Джест застиг на місці. Король відсахнувся.
— Жербельковт тероризує нас уже кілька тижнів! І що ви зробили? Що ви робите, щоб зупинити його?
Король пискнув і втягнув голову в плечі, сховавшись між складками оксамитового плаща.
— Ви Король! Ви мусите щось робити!
— Кетрін.
Джест поклав руку їй на чоло, пригладив розкуйовджене волосся.
— Бережи сили, Кет… леді Пінкертон.
З-за плеча Короля визирнула Мері Енн. Вигляд у неї був спантеличений, поки вона не побачила ногу Кет і не затулила рота рукою. Однак це тривало лише мить. Вона опанувала себе та обернулася до Короля.
— Біль доводить її до нестями, Ваша Величносте. Хтось мусить відвести її до Осетрів. Я зараз же викличу карету…
— К-карету, так, — сказав Король.
У нього трусилася голова, вуса смикалися від кожного подиху, груди здіймалися.
Здавалося, його от-от занудить, але Король пересилив себе.
Кет знову плакала, у неї паморочилося в голові від болю.
— Чудовисько треба зупинити, перш ніж ще хтось постраждає.
— Я подбаю про неї, — сказав Джест. — Так буде швидше.
Мері Енн вагалася.
— Швидше, ніж карета?
— Так.
Він зустрів погляд Кет, його очі були схвильовані, живі й дуже, дуже золоті. Вона бачила, як Джест судомно ковтнув, а потім сказав:
— Ми майже в розпачі.
Відвернувся, схопив Гостромеч і засунув його назад у капелюх, який потім натягнув на голову. Дзвіночки були надто яскраві, надто радісні, пронизливо лунали у вухах Кет.
Джест підсунув під неї руки.
— Це безглуздя! Ви її не донесете! — закричала Мері Енн.
— Запевняю вас, що донесу, — сказав він, і решта протестів потонули в гулі землетрусу під їхніми ногами, у тріску й гуркоті підлоги, що вибухнула навколо них і під ними.