Кет знервовано здригнулася й відчула дивне бажання помахати йому рукою. На знак підтвердження: так, вона знає, що її сукня недоречна. Однак поки вона підводила руку, Блазень уже зосередив увагу на чомусь іншому.
Вона опустила руку й полегшено видохнула.
Коли обруч зробив повне коло, хлопець ледве помітно всміхнувся кінчиками вуст. Похитав головою. Дзвоники забриніли.
Юрба, що спостерігала за ним, затамувала дух.
— Шановні пані. Панове, — він говорив дуже чітко й виразно. — Ваша неперевершена Величносте.
Король підскочив навшпиньках, як дитина, що чекає різдвяного бенкету.
Одним плавним рухом Блазень підхопився на ноги й тепер стояв у середині обруча. Ліниво зробив ще один півоберт. Усі слухали, заворожені боязким скрипом мотузки, якою обруч кріпився до люстри.
— У чому різниця між круком і письмовим столом?
Обруч зупинився.
Слова Блазня заглушили шум зали. Запала мертва тиша. Хлопець знову дивився на Кетрін, і вона помітила вогники в його очах.
Натовп почав мурмотіти й перешіптуватися, зрозумівши, що їм загадали загадку. Гості пошепки повторювали її. У чому ж різниця між круком і письмовим столом?
Ніхто не пропонував відповіді.
Коли стало зрозуміло, що розгадку не знайдуть, Блазень простягнув над юрбою руку, міцно стиснуту в кулак. Люди внизу відступили.
— Бачте, один може видати кілька нот, а другий — кілька нотаток.
Він розтиснув кулак, і не кілька нот або нотаток, а ціла хуртовина чорно-білих папірців вирвалася з його долоні, як конфеті.
Юрба ахнула, відсахнувшись, поки вони роєм кружляли в повітрі, і їх було так багато, що здавалося, ніби стеля розсипалася на паперові цидулки. Що більше їх ставало, то більше воркотіла юрба. Дехто із чоловіків підставляв капелюха, щоб зібрати якомога більше папірців.
Сміючись, Кет підвела очі до стелі. Відчуття було таке, ніби вона потрапила в якусь теплу хуртовину. Дівчина розвела руки в боки й закружляла, насолоджуючись тим, як роздувається її червона спідниця, здіймаючи паперові кучугури.
Тричі обернувшись навколо себе, вона зупинилась і витягла з волосся папірець — тонкий цупкий білий сувій, не довший за її палець, з видрукуваним червоним серцем посередині.
Рештки конфеті опустилися на підлогу. Подекуди паперові замети були по кісточки.
Блазень із висоти свого обруча спостерігав за тим, що відбувається внизу. Поки всі метушилися, він зняв капелюх, і волосся його таки виявилося чорним і скуйовдженим, кучерявилося біля вух.
— Хоча слід визнати, — сказав він, коли шум у натовпі трохи стихнув, — нотатки на цих папірцях пласкі й нецікаві, треба підкинути чогось мажорного.
Дзвоники в нього на капелюху задзвеніли, і з них раптом постав величезний чорний птах, закаркав і злетів під купол. Гості скрикнули від несподіванки. Крук закружляв над залою, збурюючи клуби паперу гігантськими крилами. Описавши два кола, він усівся на люстру над Блазнем.
Гості зааплодували. Захоплена Кет навіть не помітила, як сама заплескала в долоні.
Блазень знову натягнув капелюха на голову, а потім зісковзнув з обруча й повиснув, тримаючись за нього затягнутою в рукавицю рукою.
У Кетрін тьохнуло серце. Він висів дуже високо й міг будь-якої миті впасти. Однак коли відпустив руку, то всі побачили, що він тримається за червоний оксамитовий шарф, прив’язаний до обруча. Повільно обертаючись навколо себе, Блазень почав спускатися додолу, а з-під його пальців по черзі з’являлися зв’язані між собою чорні й білі шарфи, аж поки він не опустився на землю, здійнявши вихор папірців.
Щойно його чоботи торкнулися підлоги, як коло світла від люстри розлилося всією залою: свічки займалися одна за одною, поки вся кімната не спалахнула.
Юрба зааплодувала. Блазень схилився в поклоні.
Коли він випрямився, то тримав у руці другий капелюх — кремовий берет, оздоблений сріблястою стрічкою. Блазень почав крутити його на кінчику пальця.
— Дуже перепрошую, але чи не здається вам, що хтось загубив капелюха? — запитав він, заглушаючи аплодисменти.
На мить гості знітилися, а потім пролунав ображений лемент.
Джек, стоячи посеред зали, обома руками обмацував скуйовджене волосся.
Усі сміялися, а Кетрін згадала слова Мері Енн, що Джек буцімто збирався поцупити в Блазня капелюха, щоб посвятити того в блазні.
— Мої найщиріші вибачення, — безсоромно докинув Блазень. — Не маю жодного уявлення, як цей капелюх опинився в моїх руках. Ось, заберіть його, будь ласка.