— Допомагає, — сказав Джест.
Кетрін майже нічого не відчувала. Ні того, як повільно випрямляється суглоб, ні як зменшується пухлина, ні як поступово спадає набряк на шкірі.
Біль був стерпний, потім перейшов у трохи неприємне відчуття і, нарешті, зник. Вона нахилилася вперед, зігнувшись.
Джест прибрав пасмо волосся з її чола.
— Як тепер почуваєшся?
Вона потерла ногу, спочатку обережно, потім сміливіше: болю не було. Уявила собі, як збентежилася б мати, якби таке побачила: сидить її донька невідомо де наодинці із чужим чоловіком і тре оголену ногу…
— Уже краще, дякую.
— Гаразд.
У цьому єдиному, простому слові чулося полегшення, безмежне, як океан.
Джест встав і відніс відро назад до колодязя, повісив його на гачок.
— Дякую, — сказав він. — Чим вам заплатити?
З дна колодязя долинув смішок, від якого Кет обдало холодом і побігли мурашки по шкірі.
Потім почувся високий замріяний голосок, як у маленької дівчинки. Вона проспівала:
— Для Елсі черевичок, розрізаний надвоє. Для Тіллі та панчішка, що ти забрав із собою. А ніжний поцілунок, захований у сні, збережений у серці, — віддай його мені.
Обличчя Джеста було незворушне, він лише стиснув щелепи, потім кивнув і знову сів поряд із Кет. Не дивлячись на неї, узяв пошматований чобіток і відрізаний низ панчохи.
— Хто там унизу? — прошепотіла Кет.
— Сестри, — сказав він так, ніби це був високий титул. — Ми повинні заплатити їм за мелясу, але не хвилюйся. Вони просять тільки те, у чому в нас немає потреби.
Він відніс чобіток і панчоху до колодязя і кинув їх у нього, хоча сплеску внизу й не було чутно. Потім із колодязя висунулася бліда рука з худеньким зап’ястям. Джест нахилився і поцілував її в долоню.
Щойно він розігнувся, її пальці склалися в кулак, і рука зникла в колодязі, забравши із собою винагороду. Кет здалося, що вона знову почула тихий сміх, потім усе затихло.
Джест схопив капелюха й попрямував назад до того місця, де на галявині серед лісових квітів досі сиділа Кет. Він зітхнув й опустився навпочіпки, майже на рівень її обличчя, і зблизька дівчина побачила, скільки втоми в його очах, як знесилено опустилися його плечі. Після того, як він бився із Жербельковтом, а потім ніс її сюди, вона дивувалася, що Джест узагалі тримається на ногах.
— З тобою все гаразд? — запитала Кет.
На його вустах промайнула тінь посмішки, але кривої, ямочки на щоках були майже непомітні.
— Загалом так, міледі.
Вона всміхнулася, згадавши їхню першу зустріч, але тепер, коли її думки більше не плуталися від болю, одне за одним почали виникати запитання.
— Як ми сюди потрапили? Я… я пам’ятаю камінну стіну навколо нас…
У Кетрін туманився розум. Усе було радше схоже на сон, ніж на реальність.
— Я Офіцер. І Крук, — сказав Джест. — Я можу пересуватися швидше за будь-який екіпаж і знаю різні ходи.
Кетрін розтулила рот, але відразу закрила його. Вона нічого не розуміла, але відчувала, що він пояснив усе, що міг. Тоді почала знову:
— Отже, мелясова криниця справді є.
Він кивнув.
— Як ти гадаєш… як гадаєш, вона могла б допомогти Черепашку?
Здавалося, Джеста здивувало її запитання, але він швидко опанував думки.
— Кеп уже спробував, але бідолаха відмовився йти сюди з ним. Він насправді не був у розпачі.
— У розпачі?
Вона пригадала, що Кеп теж щось говорив про розпач.
— Так. Безумовно, він був розгублений і нещасний, але цього не досить. Боюся, що тепер він так і залишиться Фальшивим Черепашком.
Джест відкинувся назад і, ніби побоюючись інших запитань, які приготувала для нього Кет, сказав:
— Якщо можеш іти, я відведу тебе додому. Міс Мері Енн хвилюватиметься. Власне, вже всі, мабуть, хвилюються.
Кетрін озирнулася навкруги.
— Скільки часу минуло, відколи ми покинули театр?
— Година або дві, гадаю, але тут не працює жоден годинник.
— Цього не може бути. Уже ось-ось почне світати.
Його очі весело й хитро блиснули.
— Або сутеніти. Тут ніколи не буває ні дня, ні ночі. Принаймні так мені казав Кеп. Я тут був лише раз, і тоді було так само.
— Ніколи не буває ні дня, ні ночі, — повторила Кетрін, роззираючись навколо на залиті золотим світлом трави. — Хіба це можливо?
— Підозрюю, що на цій галявині ніколи не ступала нога Часу. Напевно, він не хоче платити ціну, яку вимагатимуть Сестри.
Джест понизив голос.