— А якщо Король одружиться з кимось іншим?
— З іншою дівчиною з таким серцем, як твоє? Такої не існує, принаймні тут, у країні Сердець. Я переконаний у цьому.
Вона звела брови.
— А як же Біла Королева? А війна?
Джест безпорадно знизав плечима.
— Досі ми нічого не змогли зробити, не можемо й зараз.
Його плечі опустилися.
— Кет, у мене там нічого немає. Лише нескінченна війна. І майже неминуча смерть. Якщо досі я сумнівався, то зараз справді так вважаю. Якби в мене був привід залишитися тут, у королівстві Сердець, я залишився б. Кеп і Ворон, мабуть, мене зненавидять, а може, і собі залишаться, не знаю. Але хочу залишитися. Заради тебе. Якщо хочеш бути зі мною. Якщо…
— Я хочу бути з тобою.
Джест замовк, його губи рухалися: він готувався сказати щось іще.
У неї прискорилося дихання. Тіло тремтіло від збудження, від невпевненості, яка охопила її знову, але слів назад не повернеш, та й вона не була певна, що хоче цього.
— Ти маєш моє серце, Джесте. Не знаю, гідний ти цього чи ні. Я не знаю, ти герой чи розбійник, але, здається, це не важливо. Так чи так, моє серце належить тобі.
Він приголомшено дивився на неї, широко розплющивши палкі очі. Її серце не припиняло калатати. Слова застигли в просторі між ними.
Нарешті Джест прошепотів:
— Тепер, після цих слів, ти мусиш пообіцяти, що відмовиш Королю.
— Обіцяю, — сказала вона, не вагаючись.
Сповнений полегшення, Джест встав на коліна й простягнув до неї руки. Кет охоче подала йому свої, і він по черзі торкнувся вустами кожного її пальця.
— Кетрін, — сказав він, видихнувши це ім’я в її долоні. — Люба Кетрін, я хотів поцілувати тебе відтоді, як ти прокинулася в саду під трояндою.
Вона облизнула губи — ненароком, як наслідок сотень мрій. Сотень мрій про нього.
На галявині було тихо, лише її серце гучно билося. Кет уявляла собі все. Його губи, його руки. Його тіло, яке притискає її до м’якої трави, золоте світло вічного дня, що каскадами ллється на них.
Вона переплела свої пальці з його.
— Тоді поцілуй мене.
Кет не опиралася і впала на коліна, коли Джест притягнув її до себе, затиснувши переплетені пальці між двома тілами. Їхні обличчя торкнулися одне одного.
— Моє серце належить тобі, — прошепотіла вона й відчула, як по спині пробіг мороз.
Куточки її губ піднялися в очікуванні, в радості.
— Бережіться, пане Блазню, — сказала вона, пригадавши загадку Кепа, — коли серце вкрали, то назад уже не повернути.
— Я знаю, — сказав він і поцілував її, спочатку дуже обережно. — Але віддаю його тобі добровільно.
Ще один поцілунок, нерішучий, але вже сміливіший.
— Кетрін, — прошепотів він, — ти на смак як меляса.
Кетрін усміхнулася, знову занурюючись у марення, і потягнула його за собою на траву.
РОЗДІЛ 37
У КЕТРІН ПАМОРОЧИЛОСЯ В ГОЛОВІ, коли Джестова таємнича кам’яна вежа принесла їх до Роздоріжжя. Вони трималися за руки, розчервонілі й радісні. Її волосся скуйовдилось і сплуталося, пальці на босій нозі змерзли, а ще Кет тепер знала, що таке щастя. Здавалося, що все її тіло всміхається. Вона відчувала, що може відштовхнутися від картатої підлоги й злетіти вище, і вище, і ще вище, якщо не буде обережна.
Вони знайшли вихід до маєтку Скельних Мушель, і Джест відчинив перед нею дверцята з вишуканим поклоном. — Після вас, міледі.
Вона зробила реверанс.
— Дуже дякую, шляхетний пане, — сказала вона, вальсуючи крізь двері до берега річки. Над ними похмуро й тихо височів міст, повітря було нерухоме, крім скрекоту цвіркунів і тремтіння світляків.
Джест зачинив дверцята під мостом і пішов слідом за нею до стежки. Кетрін відчула лагідний дотик його пальців на спині, й ці пестощі пройняли її до кісток.
Вона всміхнулася до Джеста й побачила, як її втіха відбилася на його обличчі.
Один легесенький дотик, і вона знову була в його обіймах.
Щойно їхні уста торкнулися, як пролунало застережне каркання, і Кет здригнулася. Вона ахнула й закрутила головою. Помітила Ворона серед гілок дерев.
Джест схопив її за лікоть.
— Кет…
Нічну тишу розірвало брязкання обладунків і командні крики.
Кет закричала, коли Джеста відірвали від неї — її шкіра палала там, де щойно була його рука. Кет обернулася і встигла побачити, як Двійка та Сімка треф силоміць ставлять Джеста на коліна. Позаду них розгорнувся загін палацових охоронців зі здійнятими булавами та списами.
— Що ви робите? — закричала вона, вчепившись Джестові у плече.