У неї спалахнули щоки.
— Я… Тату…
— Отже, моя донька, — сказав батько, повільно й немов із зусиллям вимовляючи кожне слово, — потайки викралася з мого дому посеред ночі, одна, разом із придворним блазнем, і долучилася до збіговиська чужинців, пройдисвітів і ще хтозна-кого?
Вона з такою силою видихнула повітря з легенів, що стало важко дихати. Які ще секрети видала Мері Енн?
Це був її останній шанс, і вона про це знала. Усе заперечити. Звинуватити Джеста в усьому, перекласти всі наслідки на його плечі. Зберегти ставлення й повагу батьків.
Вона подумала про те, як це було б просто.
І неможливо.
Ні, вона не могла його зрадити.
Вона стиснула кулаки й розтулила рота, але натомість пролунав інший голос.
— Ні.
Усі повернулися до Джеста. Його голова була задерта, але очі опущені. Він не дивився на Кет, ані на її батьків, ані на Короля.
— Вона пішла зі мною не з власної волі, хоч і вважає, що так.
Її серце затремтіло й завмерло.
— Джесте!
Комахи припинили стрекотати, і якусь мить було чути лише дзюрчання струмка позаду них. Джек підвів очі й зустрів її приголомшений погляд, його обличчя було похмуре та рішуче.
— Я наклав на неї чари, щоб змусити піти зі мною. Це був обман.
— Він бреше. Це не…
— Леді Пінкертон невинна. Вона не відповідає за те, що трапилося.
Маркіза полегшено і вдячно опустила плечі: її віра у справедливість світу відновилася.
— Але чому? — пискнув із темноти Король, затинаючись.
Кет не могла пригадати, щоб коли-небудь бачила його таким засмученим, таким нещасним, таким зрадженим. Їй стало соромно.
— Чому ти це зробив, Джесте?
Джест непроникно подивився на Короля.
— Я служу Білому Королю й Королеві з країни Шахів. Мене послали сюди, щоб вкрасти серце вашої королеви й повернутися разом із ним. Я намагався звабити її, щоб її серце дісталося мені, щойно ви одружитеся.
Король відсахнувся, притиснувши руку до грудей, так, ніби Джест ударив його ножем.
— Як ти міг так вчинити з леді Пінкертон?
Кет напружилася.
— Джесте, не…
— Притримай язика, дочко моя.
Батькова рука рішуче опустилася їй на плече.
— Зрозуміло, що він і досі тримає тебе під якимись чарами.
Погляд Джеста перекинувся на неї.
— Це правда. Я робив усе, що знаю і вмію, щоб заворожити її.
По її тілу пішли мурашки.
Джест володів її серцем, а вона — його. І ніщо цього не змінить.
Ніщо…
Однак він вдавав із себе злочинця. Перед її батьками. Перед Королем. Перед усією країною Сердець.
І заради чого? Щоб урятувати репутацію, до якої щохвилини їй ставало дедалі менше діла?
Мати кивнула головою.
— Бачиш? Він зізнався у злочинах, ми всі цьому свідки. Яке щастя, що ми дізналися про це зараз, поки все не зайшло надто далеко. Слава богу, що Мері Енн отямилась і звернулася по допомогу.
Кетрін почало судомити. На очі набігли сльози, вона зморгнула їх і знову обернулася до Мері Енн. Її найближча подруга стояла біля заростей дерев із пригніченим і дуже, дуже винуватим виглядом.
У Кет усередині все стислося від гніву.
Мати помітила її погляд і махнула рукою служницям.
— Ебіґейл, Мері Енн, повертайтеся в будинок і підготуйте теплу ванну для Кетрін. Їй довелося багато пережити сьогодні.
Вони швидко присіли в реверансі.
— Я дуже рада, що все гаразд, Кет… леді Кетрін, — сказала Мері Енн ледве чутно й попрямувала до будинку слідом за Ебіґейл.
Кет здригнулася від ще більшого спалаху гніву. Гаразд? Ні, аж ніяк не гаразд.
— Сподіваюся, що цього злочинця доправлять у в’язницю? — запитав Маркіз.
— Авжеж, і негайно! — крикнула Маркіза. Вона бризкала слиною, одна крапля попала Джестові на щоку, але він навіть не ворухнувся.
— Заради безпеки нашої доньки! Віднині нехай чарує тюремних щурів!
— З-з-звісно!.. — почав заїкатися Король, намагаючись теж втиснутись у їхнє коло.
Він заламував руки, і Кет бачила, як нестерпно йому хочеться, щоб усе нарешті закінчилося й забулося.
— Я не здатен передати, як шкодую й каюся через… через усе, що сталося.
Його брови зійшлися на переніссі, коли він вказав рукою на Джеста.
— Він здавався цілком достойним довіри.
Кет презирливо посміхнулася.
— Ви всі ідіоти.
— Кетрін! — накинулася на неї мати.
Маркіз обійняв дружину за плече.
— Заспокойся, кохана. Вона зараз сама не своя, хіба ти не бачиш?