Кетрін схрестила руки на грудях.
— Тоді чия, як гадаєш?
— Гм… отже.
Король прочистив горло, перш ніж змінити тему.
— З Блазнем ми… хм… розберемося.
Він відсунув від горла комір плаща.
— А після того забудемо про всі ці негаразди!
Кет повернулася до Джеста. Він не відвів очей, ніби наполягаючи на чомусь поглядом. Може, він хотів сказати, що так буде на краще, але Кет відмовлялася цьому вірити.
Раптом Король збуджено заплескав у долоні.
— Знаю, що ми тепер зробимо! Влаштуймо свято!
Кетрін різко повернула до нього голову.
— Свято!
— Ви все дуже слушно сказали в театрі, моя люба, — мовив Король, і Кетрін зіщулилася. — Я Король і зобов’язаний зробити так, щоб жителі країни Сердець почувалися в безпеці. Більше жодних дурниць про Жербельковта й викрадення. Ми влаштуємо чудовий маскарад, ми будемо танцювати, їсти і веселитися, забудемо про все погане, що коли-небудь траплялося, забудемо назавжди.
— Яка жахлива ідея! — заверещала Кетрін. — Хіба ви не пам’ятаєте? Жербельковт напав під час останньої вечірки, яку ви…
Рука матері затулила їй рота, перервавши гнівну промову.
— Геніально, Ваша Величносте! Просто геніально!
Король підстрибнув навшпиньках, задоволений її похвалою.
— Тоді збираємося завтра ввечері! І… і… — Король раптом зашарівся, у нього почервоніли щоки під завитими вусами. — І може, я повідомлю важливу новину.
Він поворушив бровами до Кетрін, і якби не міцні руки матері, вона закричала б.
— А тепер, — прощебетав Король, — усі повертаємося до замку. Ведіть в’язня. Підйом, бігом!
Охоронці почали шикуватися, коли Джест відкашлявся, закликаючи до уваги.
— Перепрошую, Ваша Величносте, я хотів би дещо сказати.
На галявині запанувала тиша. Усі дивилися на Джеста насторожено, і лише Кет з острахом і надією.
В його обличчі не було більше ані злості, ані жодних ознак невдоволення або досади. Він обернувся до Короля з найчарівнішою усмішкою і сказав:
— Ви були добрі до мене, Ваша Величносте.
Король випнув груди і поправив хутряну оторочку плаща.
— Справді? Що ж, дякую, Джесте.
— Саме тому мені так сумно й боляче, що я зрадив вас, а зараз зраджу знову.
Його погляд знайшов Кетрін, золоті очі були переповнені невимовленими словами.
Тіло Джеста розтануло, стало тінню, помахом крила, жмутком чорнильно-чорного пір’я. Ворон каркнув і зірвався з дерева, двоє однакових чорних птахів зникли вночі.
РОЗДІЛ 38
КЕТРІН ЛЕДВЕ СТРИМУВАЛА задоволену усмішку, поки її вмовляли повернутися в будинок — звісно, заради безпеки, а тим часом Короля всадили в карету й повезли геть, поки охоронці розробляли план обшуку місцевості та арешту Джеста.
— Його знайдуть, — знову й знову повторював Маркіз, поки Кет заводили в передпокій їхнього будинку. — Не хвилюйся. Я знаю, що його знайдуть.
— Ні, не знайдуть, — сказала вона, плавно й повільно підіймаючись сходами. — І я цьому рада. А ви всі помиляєтеся щодо нього.
— Ану стій, юна панянко, — гримнула мати, і ноги Кет слухняно зупинилися на першому сходовому майданчику.
Вона повернулася до батьків. Їхнє полегшення змінилося на якесь виснажене роздратування. На батьковому чолі лежала тінь, у матері сіпався куток рота.
— Я не знаю, що цей хлопець зробив із тобою, — сказала вона, узявши руки в боки, — але тепер усе скінчилося, і ми більше ніколи про нього не згадаємо. Ми житимемо так, ніби нічого не сталося, а ти почнеш хоч трохи цінувати все, що ми для тебе зробили, й виявляти вдячність Його Величності!
— Вдячність! За що маю бути йому вдячна?
— Він зберіг твою честь, ось за що! Більшість чоловіків негайно відмовилися б від офіційних зустрічей, почувши, що тебе двічі викрадав хтось інший. Його Величність робить нам велику ласку, Кетрін. Ти це поважатимеш, і, коли завтра побачиш його, я чекаю, що віддячиш йому за таку великодушність.
— Мені не потрібна його великодушність, ані його ласка, ані інші милості!
Мати іронічно посміхнулася.
— Значить, ти дурепа.
— От і добре. Мені подобаються дурепи. І дурні.
— Досить! — рявкнув Маркіз.
Кетрін міцно стулила губи й замовкла: вона не звикла до спалахів батькового гніву. У нього почервоніло обличчя. І хоча батько стояв у передпокої й дивився на Кетрін знизу вгору, під його поглядом вона почувалася нікчемною, як розтоптана комашка.
Маркіз заговорив повільно, зважуючи кожне слово.
— Ти більше не ганьбитимеш нашу родину. Ти вже зганьбила її достатньо.