Примруживши очі, вона простягнула руки й поправила діадему на голові.
Мері Енн видала її таємницю. Джест прирік себе на вічне вигнання.
Але, може, усе це було не марно.
Кет підвела підборіддя й уперше насмілилася уявити себе королевою.
РОЗДІЛ 39
ЙОГО ЧЕСТЬ Велаґіґ Т. Пінкертон, Маркіз Рок Тертл Коув, володар Бухти Скельних Мушель, — оголосив Білий Кролик, — з дружиною, леді Ідонією Пінкертон, Маркізою Рок Тертл Коув, і донькою, леді Кет…
Кет запхала гаптований трояндами носовичок Кроликові до рота. Кролик здригнувся й витріщився на неї круглими очима.
Батьки, які вже спустилися на три сходинки, зупинилися й обернулися. Кет всміхнулася до них одними губами.
— Ідіть, — сказала вона. — Гадаю, буде доречніше, якщо мене оголосять окремо.
Вона перевела холодні очі на церемоніймейстера.
— Як личить майбутній Королеві Чирвових Сердець, ви згодні?
Маркіз із Маркізою обмінялися здивованими, але задоволеними поглядами й далі спускалися сходами.
Кролик витяг із рота носовичок. На його обличчі змагалися вирази роздратування й самовдоволеності, він відкашлявся.
— Звісно, леді Пінкертон, ви абсолютно праві.
Він випнув груди, намагаючись повернути собі поважний вигляд, і знову засурмив.
— Леді Кетрін Пінкертон з Бухти Скельних Мушель!
— Ось так краще, — сказала вона й рушила вниз до зали, розправивши плечі.
Вона знала, що здається стриманою та холоднокровною, але в роті був кислий присмак, як від несвіжого фруктового торта.
Кет уникала дивитися в очі гостям і була рада, що можна вдавати, ніби за коштовними масками й костюмами складно впізнати знайомих. До неї спробувала наблизитися пара скунсів, тож у неї виникла підозра, що вони хочуть завоювати прихильність майбутньої королеви, жалюгідні підлабузники. Кет сковзнула повз них, перш ніж ті встигли привітатися. Вона не вдаватиме, що хоче або потребує схвалення придворних лестунів.
— Кетрін!
Чиясь волога рука схопила її за лікоть, розвернула до себе.
Марґарет Мірл зробила реверанс, вітаючись. Її рот застиг в усмішці, ніс ховався за блідо-рожевою поросячою рийкою.
— Ви чули чудову новину?
Кет не змогла всміхнутися у відповідь, попри радість на обличчі Марґарет.
— Ні, не думаю, — сказала вона без особливого ентузіазму.
Марґарет замріяно зітхнула.
— Герцог звернувся до мого батька за дозволом офіційно зустрічатися зі мною. Зі мною!
— Мені складно в це повірити.
— Однак це так. Завтра після обіду він уперше відвідає мене. Ах, леді Кетрін, я просто переповнена задоволенням.
Вона взяла Кет під руку й почала обмахувати віялом розпашіле обличчя.
— Мораль цього, звісно, полягає в тому, що замкнена в клітці пташка не їсть із рук гадів.
Кетрін вирвала руку й повернулася до неї обличчям.
— Дурниці та нісенітниці, Марґарет.
Марґарет кліпнула очима.
— Перепрошую?
— Що це взагалі означає? «Замкнена в клітці пташка не їсть із рук гадів»? У гадів немає рук. І чи справді пташка воліла б сидіти в клітці замість ризикнути заради когось, хто здається небезпечним, але… насправді зовсім не такий? Може, гад просто хоче поділитися з нею кормом! Ви не подумали про це, коли вигадували вашу недолугу мораль?
Марґарет відступила.
— Але… не думаю, що ви правильно зрозуміли…
— Усе я правильно зрозуміла. Ваші так звані моралі — це тільки привід вдавати, що ви краща, ніж решта з нас. Поводитися так, ніби ми не такі розумні або не такі доброчесні, як ви, хоча насправді ви лише намагаєтеся приховати власну невпевненість у собі! Ви поводитеся по-дитячому й недостойно, і я терпіла це аж надто довго.
Щоки Марґарет набули такого самого кольору, як і пристебнутий до її носа п’ятачок.
— Але я… це несправедливо. Я ніколи… — Вона засопіла. — Це неприйнятно, леді Пінкертон. Я сподівалася, що ви, як ніхто інший, радітимете за мене, але тепер бачу, що затаїли стільки заздрості, що вас вже не заспокоїти. Так, я справді завжди дотримувалася вищих моральних принципів, ніж ви, але, попри все, всіляко намагалася ставитися до вас прихильно. Допомагала вам піднятися до мого рівня, щоб ви усвідомили власні хиби та гріхи.
— Годі вже, дайте мені спокій, будь ласка.
Очі Марґарет ковзнули повз неї й округлилися.
— Ах! Чудовий вечір, мілорде!
— Вітаю і я вас, міледі.
Кетрін обернулась і побачила, що до них підійшов лорд Кабан, його оченята мерехтіли від радості. На ньому була така сама маска-пятачок, як і на Марґарет, хоч його обличчя від цього майже не змінилося.