Вона з огидою закотила очі.
— Як ваші справи, леді Пінкертон? — запитав він.
— Гірше, ніж у декого, я сказала б.
— Леді Пінкертон, — сказала Марґарет, — сьогодні не в гуморі.
— Мені дуже шкода це чути. Власне, я хотів би поговорити з вами, хоча, — він прочистив горло, і його голос пом’якшав, — лише після того, як леді Мірл скаже мені, чи лишилися в неї вільні номери в танцювальній карті.
— Щось мені підказує, що можете вибирати будь-який, хоч усі, — пробурчала Кетрін, але Марґарет і Герцог не помітили образи й далі збуджено фліртували, аж поки Марґарет не згадала, що треба попудрити ніс, і не заквапилася йти геть. Складки сукні колихалися за її спиною, коли Марґарет увійшла у круговерть фраків і спідничок, а Герцог дивився на неї осовілими, як у фламінго, очима.
— Полотном дорога, — буркнула їй услід Кетрін.
— Перепрошую, леді Пінкертон? — сказав Герцог.
Вона глузливо посміхнулася.
— Який сором, Ваша Світлосте! Хіба можна підслуховувати, що дівчата бубонять собі під ніс?
— Так, звісно, прошу пробачення.
Герцог потер підборіддя.
— Будь ласка, думайте й далі.
Кетрін схрестила руки на грудях. Марґарет була егоїстка й зануда, і, попри всі свої недоліки, Герцог міг би знайти собі достойнішу пару. Однак яке їй до того діло?
Мабуть, ніякого, хоча це й наповнювало її огидою. Марґарет, хто міг би подумати! Хитра, нещира, нестерпна Марґарет зустрічається з чоловіком, який її обожнює. Їм не потрібно ані ховатися, ані соромитися, і всі радісно благословлятимуть їх і бажатимуть багато дітей з п’ятачками замість носиків.
— Чи я вже можу говорити?
— Гаразд, говоріть, — пробурчала вона.
— Мені дуже шкода, що вам так недобре, леді Пінкертон, — сказав Герцог. — Я хотів подякувати вам. Мені невідомо, як саме ви долучилися до того, щоб переконати леді Мірл стати прихильною до мене, але… що ж, послуга за послугу — здається, ми так домовлялися.
Він усміхнувся з-під ікл.
— Крамниця тепер пустує, якщо ви не знали. Я зрозумію, якщо вас вона більше не цікавить, зважаючи на… стосунки з Королем…
У нього блиснули очі, й Кет на мить злякалася, що Герцог зараз їй підморгне, але він цього не зробив.
— Але якщо досі хотіли б орендувати в мене будівлю, я навряд зможу вам відмовити.
Вона так міцно зціпила зуби, що заболіла щелепа.
Крамниця була її.
Тепер, коли розбилися всі надії на згоду батьків, на хоч шилінг з її посагу, на малу крихту поваги від сусідів і знайомих, якщо вона посміє відмовити Королю.
Тепер, коли розбилася її дружба з Мері Енн.
— Це все?
Герцог насупився.
— Ну… так, я гадаю. Хіба ви не раді?
Вона глибоко і роздратовано вдихнула носом повітря.
— Ні, не рада, хоча в цьому немає вашої вини, — вона змусила себе розслабити плечі й притиснула долоні до своєї важкої спідниці. — Дякую, Ваша Світлосте, але, гадаю, вам не варто тримати крамницю для мене. Пекарня завжди була неможливим задумом, а зараз тим паче. Будь ласка, забудьте, що ми колись про це говорили і… йдіть потанцюйте з вашою дамою. Вона вже забагато вальсів пропустила, стоячи під стінкою.
Кетрін пішла, не чекаючи, коли стане зовсім боляче від його щастя, але не встигла відійти далеко, як хтось схопив її за лікоть, стиснувши так міцно, що вона ледве не задихнулася. Грубий голос прогарчав їй у вухо:
— Що ви з ним зробили?
Її обдало теплим диханням, що пахло гарбузом.
Кет крутнулася назад. Пітер Піт стискав її руку, лишаючи на шкірі вм’ятини від пальців. У нього під очима лежали фіолетово-сірі кола, на щоці зяяла глибока рана, ніби хтось напав на нього з ножем. Хоча вона вже загоювалася, але від такого вигляду в Кетрін все перевернулося всередині.
Він був одягнений у брудний робочий одяг і без маски, ніби не знав, що на королівському маскараді є правила.
— Що ви з ним зробили? — знову загарчав він.
— Що ви… відпустіть мене зараз же!
Він міцніше стиснув її руку.
— Відповідайте.
— Я не знаю, про що… ох! Знаєте, вам і вашій дружині не завадило б навчитися хоч якимось манерам, коли йдеться про…
Він рвонув її ближче до себе, і Кет ахнула й відчула себе зовсім маленькою поряд з його масивними плечима. Потім він несподівано відпустив її. Кетрін терла руку, серце прискорено билося.
— Я не знаю, що ця ваша служниця побачила або вирішила, що побачила, — сказав він погрозливим голосом, який було ледве чути крізь музику та сміх, — але я не дам вам скривдити її. Я радше згодую вас червам, ніж дозволю це. А тепер кажіть, що ви з ним зробили.