— Я не знаю…
Кетрін замотала головою, але відразу зупинилася. Пітер Піт говорить про гарбуз, який вона вкрала? Про торт, який вона спекла і який так хотіла з’їсти його дружина?
— Я… вибачте, — вимовила вона, затинаючись. — Я просто приготувала з нього торт, лише один торт. Я не думала, що він комусь зашкодить, і це був лише один гарбуз, а ви були… такі зайняті, а я лише хотіла…
Він знову схопив її руку, тож Кет зойкнула.
— Я все це вже знаю, — гаркнув він. — Я був на фестивалі. Я бачив, що трапилося з тим Черепахом, а тепер моя дружина…
Він судомно вдихнув повітря, його ніздрі роздулися.
— Я не знаю, що ви задумали, але я не ідіот. Усе королівство бачило вас із тим мечем. А тепер кажіть, що ви з ним зробили!
У неї перехопило дихання від подиву.
— З мечем? Ви хочете сказати… з Гостромечем? — думки роїлися в її голові. — До чого тут гарбузовий торт?
Його очі спалахнули, й він знову струснув її. Кетрін зашипіла крізь зуби, впевнена, що на руці залишаться синці.
— Я знищу вас, леді Пінкертон. Затямте собі, якщо з нею щось станеться, перш ніж я все владнаю…
— Досить, сер Пітере! — сказала Кет і підвищила голос, пригадавши, яку роль заприсяглася грати сьогодні ввечері.
Усі вважають її майбутньою королевою, а отже, вона не дозволить, щоб якийсь убогий фермер, вирощувач гарбузів, так розмовляв із нею.
— Вимагаю, щоб ви відпустили мене…
— Перепрошую, що втручаюся.
Голос, що пролунав між ними, був теплий і заспокійливй, як розтоплений шоколад.
У Кет по спині пробіг дрож. Вона замовкла з розтуленим ротом.
— Якщо картка дами ще не заповнена, — продовжував голос, — чи вона не удостоїть мене честі запросити її до наступного танцю?
М’яка шкіра рукавички торкнулася її плеча. Вона дивилася, як рука в рукавичці відриває від неї пальці Піта, один за одним. Боялася підвести очі. Боялася побачити власника голосу й зрозуміти, що помилилася.
Він не може бути тут. Попри всю відвагу, він не міг тут з’явитися.
Адже це… неможливо.
РОЗДІЛ 40
КЕТ ПОВІЛЬНО ПОВЕРНУЛА ГОЛОВУ й насмілилася підвести очі на… ні, не блазня. На джентльмена.
На ньому був добре скроєний чорний фрак із шовковою краваткою, чорний циліндр і маска, вкрита шовковистим вороновим пір’ям. Лише очі контрастували з його темним вбранням. Яскраві, як сонце, золоті, як лимонні тарти.
Звільнивши її руку з Пітових лабетів, Джест провів долонею у шкіряній рукавичці по тому місцю, де лишилися синці, ніби хотів очистити шкіру від слідів Пітових пальців. Від його дотику по тілу бігли мурашки.
Піт втиснувся між ними, і рука Джеста впала. Він був ледве не на голову нижчий за дебелого фермера, але в погляді не було й натяку на переляк, коли їхні очі зустрілися.
— Ми з леді розмовляємо, — гаркнув Піт. — Тож чому б вам не зайнятися своїми…
— Досить, сер Піте, — сказала Кет, намагаючись говорити так само владним тоном, як її мати.
Кет помітила, що всі навколо дивляться на них, причому, мабуть, відтоді, як Піт підійшов до неї. Зрештою, він був білою вороною в їхньому чистенькому світі.
Однак жоден гість не спробував втрутитися або захистити її: всі авжеж сподівалися, що все якось розв’яжеться саме собою.
— Власне, моя картка майже пуста, — сказала вона ще голосніше і взяла Джеста під руку.
Джест вклонився Піту і, не чекаючи дальшої суперечки, повів Кет на середину зали. Стукіт серця випереджав ритм музики: дівчина досі була розлючена через те, як повівся Пітер, а ще боялася, що Джеста можуть будь-якої миті впізнати. Однак передусім вона відчувала піднесення.
Джест був тут. Він прийшов за нею.
Який дурень.
Кет подивилася йому в обличчя. Їхні руки з’єдналися, і почався вальс. Вона автоматично виконувала знайомі рухи, але музику ледве чула.
Вони танцювали перед усіма.
У юрбі не було паніки. Ніхто не вислав варти, щоб заарештувати його. Ніхто не перешіптувався й не обговорював його присутність.
У цій бальній залі, повній гостей у масках, ніхто не знав, що це він. Було легко повірити, що це такий само шляхетний пан, як і будь-хто з них. Не артист, не блазень, не втікач. Він був такий само рафінований джентльмен, як і решта гостей.
Вони взялися за руки й уже майже описали півколо, коли Джест скористався нагодою, нахилився до неї й сказав:
— Ти, здається, здивована, міледі.
Вона стримала сміх й обернулася до сусідньої пари, закружилася навколо себе, на мить схопила за руки кавалера і знову опинилася в обіймах Джеста, який уже чекав її.