— Що ти тут робиш? — прошепотіла вона. — Тебе…
Він усміхнувся.
— Шукають?
Вона пірнула під здійняті руки наступної пари. Розвернулася. Присіла в реверансі.
— Саме так, — сказала Кет, коли її долоня знову знайшла руку Джеста.
— От і добре, — відповів Джест, і на його щоках з’явилися ямочки. — Я надіявся, що ти досі відчуваєш саме це.
Вони мовчки завершили танець, і під кінець Кет знала, що має вигляд здивований і дурненький, але нічого не могла вдіяти. Джест нахилився й поцілував їй пальці, і вона відчула клаптик паперу в долоні.
Джест відійшов, спостерігаючи, як вона розгортає зіжмаканий папірець, точно такий, як ті, що він колись розсипав по бальній залі.
На ньому було зображення маленького червоного сердечка.
Вона стиснула його в долоні й підвела голову. Глибоко вдихнула, набравшись сміливості.
— Я збираюся вийти заміж за Короля.
Джест завмер. Запало нестерпне мовчання, вони довго, дуже довго дивилися одне на одного, а потім його обличчя потемніло. Він підійшов ближче, носки його черевиків торкнулися подолу її сукні. Кет трохи відхилила голову, щоб і далі дивитися в його очі.
— Ти обіцяла, — прохрипів він. — Ти обіцяла, що відмовиш йому.
— Це було до того, як ти зруйнував будь-які шанси, що наш союз визнають — мої батьки, королівський двір і вся країна. Усі вважають тебе брехуном і пройдисвітом. Усі думають, що ти злочинець.
— Я намагався врятувати твою репутацію, — прошепотів він у відповідь. — Крім того, на фестивалі ти чітко дала зрозуміти, що твої батьки ніколи не погодяться, щоб ми зустрічалися, хай що робитиму.
Вона облизнула губи. Стежила очима за танцями, хоча всередині все так болісно тремтіло, що було складно стримуватися.
— Усе правильно, ніколи. Саме тому мушу піти за Короля.
На його обличчі були біль та образа, на лобі зібралися глибокі зморшки.
— Кетрін…
— І коли потім віддам тобі моє серце, воно справді буде серцем королеви.
Він глибоко вдихнув і замотав головою, але вона додала:
— І ти зможеш забрати його із собою у країну Шахів і закінчити війну. Ти ж для цього прибув сюди, правда?
— Але…
Кет підступила так близько, що на неї тепер падала його тінь.
— Мабуть, немає таких чар, які уможливили б це, — прошепотіла вона йому в обличчя.
Джест тремтів, але Кет помітила це лише тоді, коли підійшла зовсім близько.
— Якщо мені не судилося бути щасливою, то дозволь послужити добрій справі. Дозволь віддати тобі моє серце королеви.
Кетрін бачила, як він намагається стримати хвилювання, відчувала тепло його дихання на своїй щоці.
Потім відступила й відвернулася. Джест потягнувся до неї, щоб схопити за руку, але вона відвела її вбік і скочила у вир масок і танцюристів.
Її серце калатало. Вона хотіла, щоб Джест покликав її, щоб зупинив, майже так само сильно, як щоб дав їй покінчити з цим, поки є мужність.
На всю залу пролунала сурма. Поверх голів благородних гостей Кетрін побачила Білого Кролика поряд із троном.
— Пані та панове, Його Величність Король Чирвових Сердець!
Юрба зааплодувала й посунулася до помосту. Кет зім’яла папірець у кулаку, потім не втрималась й озирнулася на Джеста… але його вже не було.
Вона закрутилася, шукаючи чорний циліндр і золоті очі серед масок із пір’я та стеклярусу.
— Кетрін.
Від голосу матері раптом зупинився шалений вихор її думок. Чиясь рука обійняла її за плечі й підштовхнула до сцени.
— Час настав, — сказала Маркіза високим від радості голосом. — Моя люба дівчинко, нарешті це станеться!
Вона проштовхнулася крізь натовп. Кетрін відчувала, як німіє тіло з кожним кроком, що наближає її до Короля, який уже почав промову, але вона його не чула. Не відчувала й пальців матері, що стискали її руку. Не помічала цікавих поглядів, коли проходила повз людей.
Час настав.
Вона погодиться одружитися з Королем.
Вона стане Королевою Чирвових Сердець.
Вона ще кілька разів озирнулася, але натовп замкнувся за ними, і Джеста не було видно ніде. Так, ніби його присутність їй примарилася.
Кет глибоко вдихнула й спробувала подолати біль. Якби в них було більше часу, чи вмовив би він її відмовитися від цього плану? І чи вона йому це дозволила б?
Ні. Це те, чого вона хоче. Кетрін хоче дати йому те, за чим він прийшов.
Її серце однаково належало йому, не важливо, це серце пекарки чи королеви. Принаймні тепер воно послужить вищій цілі, більшій за її маленьке пересічне життя.
Кетрін почало здаватися, що вона стоїть над усім цим і дивиться на себе згори, як на незнайомку. Ось її виштовхнули на поміст. Ось гості аплодують, але вона нічого не чує; ось Король бере її за руку й веде до центру сцени. Це якась інша дівчина стоїть там, бліда й оніміла. Інша дівчина жертвує щастям заради чогось більшого, ніж вона сама.