Інша дівчина погоджується з тим, що є речі, яким не судилося відбутися.
Її серце стиснулося, зморщилося, як чорнослив.
— Як вам усім відомо, — говорив Король, підскакуючи навшпиньки, — за останні тижні наше королівство спіткали жахливі речі, але в ці с-с-страшні часи маю честь відвернути ваші думки й натомість дати нам усім привід для веселощів.
Він сяяв.
— Перед вами дама, яка показала себе сміливою й відважною, і я… — У нього заблищали очі, коли подивився на Кетрін і стиснув їй руку. — Я захоплююся нею і водночас обожнюю.
Кетрін раптом повернулася у своє тіло, ніщо вже не було далеке. У залі стояла задуха.
Вона задихалася від паніки й сумнівів. Наказала собі бути сильною, але це було складно: вона не могла повірити, що це стає реальністю.
Невже лише вчора вони з Джестом були біля мелясної криниці? Лише вчора він цілував її до нестями?
— Леді Кетрін Пінкертон із Бухти Скельних Мушель, — говорив Король.
Він був сама ніжність і радість. Його голос гучно відлунював у її голові. Король став перед нею на коліна. У нього були вогкі й товсті пальці.
— Зробіть мені честь і станьте моєю дружиною та королевою.
Натовп радісно ахнув.
Відірвавши погляд від Короля, Кетрін подивилася на юрбу людей, яких знала все життя. Вони всі були такі щасливі, такі захоплені.
Кетрін раптом гостро усвідомила, що Король мав рацію. Він хотів вдавати, що нападів не було, що жахливого Жербельковта не існує. Він хотів, щоб його піддані спокійно й щасливо спали вночі у своїх ліжках, тож відволікав і заспокоював їх своїм сватанням. Весіллям. Молодою королевою — королевою, яка билася із Жербельковтом і залишилася живою.
Це був вчинок боягуза, але він спрацював.
Кетрін думала про те, що станеться з країною Сердець, коли Джест здобуде винагороду. Коли він забере її серце й віднесе у країну Шахів, а в її королівстві лишиться порожня оболонка замість королеви.
Вона думала про те, як вони обоє житимуть далі, як удаватимуть, що нічого не змінилося. Вдаватимуть, що все гаразд, як завжди робили.
Країні Шахів вона була потрібна. Країні Сердець — ні.
Кетрін розгорнула плечі й повернулася обличчям до Короля, який досі стояв на колінах, тримаючи її руку у вологих долонях. Дивився на неї весело й щиро. Він не заслуговував на невдячну дружину, з якою потрапить у пастку на все життя.
Вона теж подивилася йому в очі й розтягнула губи в усмішку:
— Так, Ваша Величносте.
Не встигла вона замовкнути, як натовп вибухнув радісними оплесками. Жінки навколо витирали носовичками куточки очей, ніби стали свідками чогось прекрасного. Чоловіки знімали капелюхи й розкланювалися. Оркестр оглушливо заграв якусь бадьору пісню.
Кетрін відшукала в натовпі батьків. Маркіз стояв поряд із матір’ю, обійнявши її за плечі. Обоє мали щасливий і гордий вигляд.
Кет здалося, що вона їх зовсім не знає.
Її погляд пробігав по натовпу, вишукуючи, виглядаючи, але вона не бачила Джеста. Вона хотіла знати, чи йому так само погано, як і їй. Вона хотіла знати, чи він розуміє, навіщо вона це робить. Вона хотіла знати, чи вдячний він їй за цю жертву або розгніваний за порушену обіцянку.
Юрба почала заповнювати сцену. Жінки, з якими вона роками й словом не перекидалася, хапали її за плечі й тягнули в обійми, торкалися поцілунками її щік, ніжно стискали їй руки. Вона чула, як вдова Графиня Раздватри розповідала непристойний жарт про шлюбну ніч, а двоє придворних билися об заклад на те, коли в королівстві з’явиться перший принц або принцеса.
У вухах дзижчали вітання.
Ви така щаслива дівчина…
Маркіз і Маркіза, мабуть, раді понад усяку міру…
Якою гарною королевою ви будете…
Вона провела руками по цупкій тканині своєї спідниці, ніби стираючи з них усі непрохані чужі дотики. Це було її рішення, нагадала вона собі. Вона зробила вибір.
Хтось запропонував почати танці, й усюди знову залунали оплески. Її і Короля провели з помосту на середину бальної зали. Вона встала напроти нього, дивилася зверху вниз на його завиті вуса, блискучі очі й невимовно щасливу усмішку.
— Ах, леді Пінкертон, моя шоколадко, — сказав Король, і сльози навернулися йому на очі. — Завдяки вам я найщасливіший із людей!