Кет відчула, як у грудях ворухнулося почуття вини.
Її зараз знудить.
Скільки ще вона зможе прикидатися, що їй весело? Вона й до кінця вечора не витримає, що вже й казати про все життя.
Оркестр знову заграв, і Король потягнувся до її рук. Вона із зусиллям стримала бажання сказати щось глузливе й простягла до нього долоні.
Однак танець не встиг початися, бо залою рознісся гуркіт: масивні двері розчинилися навстіж і вдарилися об кварцові стіни. Налетів вітер і єдиним поривом загасив люстри, зануривши гостей у темряву.
Смуга світла з розчинених дверей прорізала залу, а разом із нею на підлогу впали дві довгі тіні, сягнувши майже того місця, де стояли Кет і Король. Одну з них вона запам’ятала з тієї першої ночі в саду: чоловік у каптурі, що тримає в руках величезну сокиру з вигнутим лезом.
На другій тіні був крисатий капелюх із дзвониками.
Джест стояв у дверях, знову вдягнений у блазенське вбрання, маску з пір’я замінила сурма і крапля-сердечко на щоці. На плечі сидів Ворон.
Король пискнув:
— Джесте?
— Джесте, — видихнула Кет у відповідь, вивільняючись із його рук.
Вона майже не бачила Джестового обличчя в темряві, але знала, що він дивиться на неї. Тільки на неї одну.
— Я знаю спосіб, — сказав він; його спокійний голос прорізав приголомшену тишу. — Я знаю, що робити, Кетрін. Ми можемо бути разом і врятувати Шахи, а потім матимеш свою пекарню і все решта.
Її губи розтулилися, вона не наважувалася надіятися.
— Тобі доведеться відмовитися від усього цього, — сказав він, обводячи рукою бальну залу й маскарадну юрбу, — але, здається, ти вже була до цього готова.
Джест на мить замовк і вдихнув, вагаючись.
— Я знаю інший спосіб, міледі.
— Цей… цей чоловік! — пролунав у тиші пронизливий вереск Маркізи. — Це він обманув мою кохану доньку, це він хотів зробити з вашої майбутньої королеви повію. Він підступний і лихий, його потрібно зупинити!
Маркіза вийшла з натовпу й замахала руками до короля.
— Ваша Величносте, зробіть що-небудь!
— Т-так, звісно! Варта! Варта! — заволав Король до треф, що вишикувалися вздовж зали. — Схопити його!
Минула ще мить, поки охоронці отямилися від розгубленості й почали тупати чоботами по кахляній підлозі.
Джест не зводив очей із Кет.
— Що ти вибираєш? — прошепотів він, і хоча стояв далеко, вона чула все.
Надія і бажання, стільки бажання.
Охоронці підняли зброю й рушили до нього, пробиваючи собі шлях крізь переляканий натовп.
— Тебе, — прошепотіла вона у відповідь, і хоч сама ледве чула свій голос, але побачила, як заблищали його очі. — Понад усе вибираю тебе.
Він усміхнувся й рушив до сходів.
Кет підхопила спідниці й рвонулася до нього, не звертаючи уваги на сполохані крики юрби, вереск матері й гучний тупіт охоронців. Вони добіжать до нього раніше, ніж вона, хоча Джест уже летів униз по сходах. Вартові змінили курс. Націлили списи.
Кет кинулася бігти. Вона бачила, що наближається сутичка, і не знала, чи встигне дістатися до нього раніше солдат, Король кликав її на ім’я, батько наказував негайно зупинитись, а Ворон зірвався з плеча Джеста й кружляв нагорі.
Щось зайнялося під її ногами. Повітря згустилося від диму.
Охоронці застигли на місці.
Кет спіткнулася, але руки Джеста вже обхопили її, як пташині крила, і несли геть.
РОЗДІЛ 41
ПРОБАЧ МЕНІ, ПРОБАЧ МЕНІ, — говорила вона, уткнувшись Джестові в плече й обхопивши його шию руками, як лещатами.
Кет не знала, куди він несе її. Відчувала вечірнє повітря гарячою шкірою. Чула його важке дихання: він біг, а вона була в нього на руках, у важкому криноліні.
— Я думала, що здатна це зробити. Думала, що можу одружитися з ним і дати тобі те, чого хочеш, але це не те, чого хочу я, Джесте, і ти повинен про це знати…
— Усе гаразд, Кет. Усе буде добре.
Він зупинився й опустився на коліна, пригорнувши та колишучи її.
Кет опустила руки й подивилася на нього. На свого Блазня. Свого Офіцера. Притиснула руки йому до обличчя і відразу побачила — щирість та лагідність в його очах.
— Я вибираю тебе, — повторила вона.
Ці слова були солодкі на смак, як цукор.
У Джеста сіпнулися губи, і він вільною рукою обхопив її пальці й міцніше притиснув їх собі до обличчя.
— Кет, ти маєш бути цілком упевнена в цьому.
Його голос був хрипкий, здавлений.
— Ворон мені це підказав. Я сам не здогадався б, і я… я гадаю, тобі не сподобається те, що мушу тобі сказати. Ще не пізно. Вони однаково вважають, що я наклав на тебе якісь чари, їх буде легко переконати…