Він оглянув чорне вбрання Джеста й зверхньо посміхнувся.
— Отже, досі граєш роль королівського дурня. А може, це так діє на тебе дівчина, яка вельми спритно обкрутила тебе навколо пальця.
Джест підняв капелюха, ніби вітаючись, навколо його обличчя задзвеніли дзвоники.
— Дурнів усі завжди недооцінюють.
Кеп махнув їм рукою.
— Заходьте, заходьте. Зай Єйтсе, припини возитися з тими ґудзиками й піди постав чайник.
— Не треба. Ми ненадовго.
Джест обвів Кетрін навколо столу, ніби боявся відпустити її.
Очі Кепа затрималися на їхніх зімкнених руках довше, ніж, на думку Кет, було потрібно.
— Куди поспішаєте? Якщо вірити чуткам, то єдине місце, де зараз мусиш бути, — це королівська в’язниця. — Він зіщулив очі. — До речі, щодо Його Величності, чи йому відомо, що ти тепер у товаристві його прекрасної леді?
Джест підсунув Кетрін стілець. Вона була надто збуджена, щоб сидіти, але однаково сіла.
— Сьогодні Король освідчився Кетрін і попросив її руки, — сказав він, сівши між нею й Кепом на стілець, який у ніч чаювання ставав місцем для чергового виконавця.
Погляд Кепа перекинувся на неї, і він підняв чашку над блюдцем, як тост. Її вінця вкривали плями від чайних патьоків, і їй стало цікаво, коли її востаннє мили.
— Мабуть, настав час поздоровлень, Ваша Ясновельможна Королівська Величносте.
Вона насупилася.
— Ви вітаєте мене чи себе? Знаю, що ви не менше за всіх хотіли бачити мене Королевою, хоча тепер розумію, що дбали зовсім не про моє благо.
На мить запала тиша, чашка повисла в повітрі. Потім Кеп вибухнув реготом і грюкнув чашкою об стіл. Вона була пуста.
— Якщо знаєте про це, то знаєте й про те, що не один я брав участь у цій змові. — Він змахнув ногу з бильця крісла й нахилився до них. — Вона як троянда, Джесте. Милує очі, так, але й про шипи не можна забувати. Її місце в королівському саду, не у твоєму.
Ніби щось пригадавши, він злегка кивнув до Кетрін.
— Без образ, міледі.
— Зовсім без образ? — відповіла вона незворушно.
Він зневажливо знизав плечем, від чого в Кет закипіла кров у жилах.
— Я кохаю її, Кепе, — сказав Джест. — Я не збирався закохуватися в неї, але так сталося.
Вона стиснула його руку під столом.
Кеп знову перевів погляд на Кетрін. Вона витримала його, хоч і почувалася в його присутності такою само нікчемною, як під час їхньої першої зустрічі. Однак вираз його обличчя не був жорстокий. Радше злегка зацікавлений. Так, ніби він намагався визначити, що такого Джест у ній побачив.
— І в цьому проблема, чи не так?
— Я теж його кохаю, якщо вас цікавить саме це.
Він похитав головою.
— Ну це очевидно. — Кеп провів пальцем по нижній губі. — Підозрюю, що ви не для того тут з’явилися, щоб поділитися зі мною вашими взаємними почуттями.
Джест зняв капелюха й кинув його на розкидані на столі речі.
— Кет не піде за Короля, а ми не крастимемо її серце.
— Я так і думав, що все йде до цього.
Кеп кинув швидкий погляд на Шаленого Зайця, який спостерігав за ними, як за захопливим тенісним матчем.
— Приготуйся, Зай Єйтсе. Буде не надто весело, коли доведеться повідомити Білого Короля, що наш любий Джест зазнав фіаско.
— Я не зазнав фіаско. — Джест кивнув головою на Ворона. — Ворон нагадав мені закон про звеличення.
У Кепа ледь помітно розширилися очі.
— З пішки в королеви, — пробурмотів він.
Він дуже уважно роздивлявся на Кет.
— Навіщо красти серце королеви, коли можна вкрасти саму королеву?
— Вона ще не королева, — сказав Джест. — Але може нею стати. Це усе розв’яже, Кепе.
Кеп відкинувся на спинку крісла й заплющив очі, наморщивши лоб.
— Не все, — сказав він, але так тихо, що Кет подумала, ніби він, мабуть, розмовляє сам із собою.
Капелюшник знову підвів на них очі й похитав головою.
— Ми — компанія ідіотів. І смертників…
— Ні, — тихо сказав Джест. — Це було б несправедливо.
— Саме так. — Кеп втягнув носом повітря і знову скосив очі на Зайця. — Що скажеш, Зай Єйтсе?
Заєць дивився на Кетрін, його ніс сіпався.
— Ми впевнені, що вона зможе це зробити?
— Законне питання. — Кеп нахилився вперед. — Щойно пройдемо крізь Дзеркало, ви вже не будете донькою маркіза, а лише пішкою, як ми із Зайцем. Якщо не зможете перемогти Чорну Королеву, попереду на вас чекатимуть довгі роки життя в рабстві. Ви готові ризикнути, леді Пінкертон?