— Вона не… — почав Джест, але Кет перервала його.
— Я готова ризикнути. У мене тут нічого не лишилося.
Кеп подивився на Джеста.
— Насправді було б значно простіше діяти за планом.
— Цьому вже не зарадиш, — сказав Джест.
— Згоден, уже ні. — Кеп потер собі скроні й ще раз глянув на Шаленого Зайця. — Отже. Хто з нас приходить, а хто йде?
Заєць притиснув вуха до спини й глибше забився у крісло.
— Я ходив минулого разу, — сказав він тремтячим голосом. — І до речі-речі, хіба ти щойно не сказав, що тобі треба зібрати ще аксесуарів для капелюхів? Тобто, звісно, я не боюся, зовсім ні.
Він почесав шию й насправді здавався дуже переляканим.
— Просто піклуюся про твій бізнес, от і все.
Кеп пирхнув і кінцем тростини підштовхнув до Зайця чашку.
— Та не переживай ти так. Я сам піду. — Він тяжко зітхнув. — По цей бік Дзеркала Час однаково вже минає.
Заєць полегшено опустив плечі, хоч і лишився сидіти за столом: його було видно тільки наполовину, і він тремтів.
— Чого боїшся? — запитала його Кет, насупившись на його ледве видні вуха. — Зайцю?
Його налиті кров’ю очі знову з’явилися над столом. Він подивився спочатку на Джеста, а потім на Кетрін.
— Нічого, — випалив він.
Кеп підвівся, взяв пальто й рукавички.
— Щодо Сестер, — сказав Джест. — Коли ми з’явилися там, перш ніж ти… мені здалося, що тобі незатишно поряд із ними.
— Незатишно? — гаркнув Кеп і щосили вдарив тростиною по столу.
Зайця вже зовсім не було видно.
— А тобі затишно поряд із ними, Зайцю?
— Не зовсім, — донісся голос Зайця з-під столу. — Поряд із ними радше хочу втопитися в патоці.
— Чому? — Кет подивилася на Джеста. — Що з ними не так?
Джест похитав головою.
— Вони трохи дивні, от і все.
Заєць так трусився, сидячи під столом, що затремтіли чашки.
— Трохи дивні? — сказав Кеп. — Ти, мабуть, перетнув поріг в один із тих днів, коли вони були в доброму гуморі, любий Джесте. Запевняю тебе, Зай Єйтс має на думці те, що каже, і каже те, що має на думці.
Кеп поправив рукава і криво посміхнувся в бік Кетрін.
— Але що можна зробити, щоб їх оминути? Нічого, ось що. — Він схопив тростину і крутнув нею в повітрі. — І потім не кажіть, що вас не попередили.
РОЗДІЛ 42
КЕП ВІДШТОВХНУВ КРІСЛО від столу, встав і поправив циліндр.
— Ви впевнені, що справді до розпачу хочете йти з нами, леді Пінкертон? — запитав капелюшник, не зводячи з неї очей. — Ви впевнені, що не бажаєте залишитися й жити в розкоші до кінця днів?
Кет теж встала, дивлячись йому в обличчя поверх розкиданих квітів та обривків тканини.
— Навіщо розкіш, якщо живеш у брехні? Я не зможу повернутися. Моє життя тепер належить Джестові.
У Кепа ворухнулися повіки, але він відвернувся й підійшов до великого дзеркала, перед яким Кет колись милувалася капелюхом-макароном. Він стягнув його зі стіни й крутнув на скрипучих коліщатах. Зворотна сторона була така сама: ще одне дзеркало в полірованій дерев’яній рамі, тільки…
Кет обігнула стіл, торкаючись пальцями різномастих стільців.
У дзеркалі більше не відображалася капелюшна крамниця. Натомість у ньому було видно зарослу травою й лісовими квітами галявину та мелясну криницю, що світилася в сутінках.
— Тоді проходьте, — сказав Кеп; у його голосі чулося застереження. — Сестри знатимуть, чи справді ви в розпачі.
Кет обернулася до Джеста, але той підбадьорливо кивнув. У його очах не було сумніву, на відміну від Кепа, і це додало їй упевненості. Вона знала, що це рішення вже не змінити. Однак хіба в неї залишався вибір?
Вона сказала те, що думала.
Королівство Чирвових Сердець більше не було її країною.
Вона більше не побачить батьків. Ані Чешира. Ані Мері Енн. Кет спало на думку, що варто було б залишити їм лист із поясненням, куди вона поділася. Може, Ворон погодився б доставити його. Однак, коли задумалася, що написати, їй відразу стало гірко на серці. Попри гнів на батьків, Кет не хотіла, щоб це була для них остання звістка від неї. Ні… Кеп був гінцем, тож постійно мандрував крізь Дзеркало. Коли все заспокоїться, і вона знову буде щаслива, коли врятує країну Шахів, і вони з Джестом відкриють пекарню… тоді Кет напише батькам лист і повідомить, що все гаразд.
А до того часу нехай хвилюються. Зрештою, саме вони погрожували позбавити її спадщини.