Крім того, Кеп вважав, що знає, куди йти, і тримався так упевнено, що Кет мусила повірити.
Минула година, потім дві, потім три й чотири. Кет не уявляла, хто міг би пройти крізь цей лабіринт і запам’ятати дорогу, але Кеп не виказував жодних сумнівів. Наліво, наліво, потім направо і знову наліво. Кожен відрізок шляху був такий самий, як решта, і хоч вона шукала якихось дороговказів — скупчення квіток або гілку, що стирчить, — але нічого не знаходила. Незабаром Кет вирішила, що вони ходять по колу.
Ніч ставала холоднішою. Кет притиснулася до Джеста, шукаючи тепла його тіла крізь підкладку Кепового пальта. Джест обійняв її за плечі й потер вовняний рукав, щоб угамувати озноб.
Кет кілька разів спотикалася. Пальці в чобітках були холодні, як лід. Ноги боліли. Вона відчувала, що натерла великий палець на лівій нозі.
Кеп не збавляв швидкості.
Її повіки обважніли, і вона подумала, що, мабуть, зможе заснути, ідучи. А що, як вона вже спить, а все це їй сниться, і, прокинувшись, побачить, що маєток у Бухті Скельних Мушель заріс лаврами?
Вони й далі блукали, і здавалося, що це ніколи не скінчиться. Джест намагався розважити Кет жартами, фліртуванням і загадками. Вона щосили пробувала розвеселитися, його старання породжували тепле почуття, ба більше, попри його зібраність, було видно, який Джест втомлений.
Якоїсь миті навіть Кеп припинив свистіти. Ворон, здавалося, заснув на його голові.
У Кет скінчився весь запал. Вона ледве рухалася, спотикаючись на кожному кроці. Їй хотілося пити, у животі бурчало. Подумала, що ніч, мабуть, добігає кінця, але за межами кола світла від каганця лишалася чорна пітьма.
Потім раптом щось сталося.
Джест зупинився першим, вона завмерла поруч.
Вони разом стояли на вкритих мохом сходах, які вели до невеличкої галявини, повної лісових квітів і раптового золотого сяйва сутінків.
Посеред галявини був колодязь, що пахнув солодкою густою мелясою.
Кеп розправив плечі й глибоко вдихнув.
— Ласкаво просимо до входу в лабіринт.
Запала похмура напружена тиша, а потім Кетрін закричала:
— До входу? Ми йшли всю ніч!
— Або, може, ніч лише починається? — незворушно зауважив Кеп, потім утомлено усміхнувся до Кет. — Не хвилюйтеся, люба. Я не збив вас зі шляху. Поки що.
Він підійшов до колодязя невпевненою, важкою від втоми ходою. Кет і Джест пішли слідом за ним, і дівчина з кожним кроком міцніше стискала руку коханого.
Лише підійшовши впритул і нахилившись над колодязем, вона побачила, що це більше не колодязь, а сходи, які ведуть вниз, у глибини землі.
РОЗДІЛ 45
ЗІ СТІН КОЛОДЯЗЯ стікала меляса, і в Кет ноги прилипали до сходинок. У повітрі висів такий само густий солодкий запах. Зазвичай Кетрін мріяла б про мелясові печива й торти, але запах був усеосяжний, і навіть у неї почало вивертати шлунок від його нудотної щільності. Кетрін уявила, як той дух наповнює її легені, і вона тоне.
Після їхньої нічної подорожі вона не могла уявити, що на них чекає на дні колодязя. Мелясовий фонтан? Кораблик, зроблений з її старого чобітка? Лисиця, сова та єнот, які запросять їх на чай?
Вона не очікувала, що на дні колодязя опиниться в круглій кімнаті з чорно-білою картатою підлогою й маленьким скляним столиком у центрі. Кімната здавалася просторою, затишною і… знайомою.
Кетрін обернулася навколо себе.
Вони були на Роздоріжжі, яке вело до країни Сердець, в оточенні багатьох дверей. Хай куди вона поверталася, усюди були тільки двері.
У Кет спітніли долоні, у вухах пульсувала кров.
Дівчина обійшла кімнату: авжеж це якась помилка. Вона чогось не розуміє. Через величезну замкову щілину було видно узбережжя Бухти Скельних Мушель. У тонованому відкидному вікні впізнала Головну вулицю з порожньою майстернею чоботаря. Здогадалася, що двері у формі серця приведуть до навісного мосту замку Чирвових Сердець.
У неї опустилося серце.
— Це не країна Шахів.
— Цікава загадка, правда? — сказав Кеп, спираючись на бильця в підніжжі сходів і схрестивши ноги. — Вибирайте двері, байдуже які — усі вони ведуть до жахливого кінця. Потім вони закидають вас у кімнату з безліччю дверей.
Голос його був невеселий.
Кет обернулася до нього.
— Вони закинули нас назад у країну Сердець. Я думала, ви ведете нас у країну Шахів!
Він усміхнувся до неї, але погляд був недобрий.
— Я сказав, що приведу вас до Дзеркала, що я і зробив.
Кетрін похитала головою, усередині все вирувало від гніву, розчарування та виснаження. Вони блукали всю ніч. Розважали цих жахливих дітей, роздивлялися їхні жахливі рисунки, слухали їхні жахливі вірші. У неї пусто в животі, ноги натерло, а майбутнє таке само непевне, як і тоді, коли вони з Джестом втекли із замку.