— Це відбувається насправді? Це не ілюзія, не трюк?
Кеп заплющив очі.
— Це все насправді, — прошепотів він.
Її кров пульсувала.
— Я мушу піти туди. Я мушу допомогти їй!
— Ні. — Кеп схопив її за руку. — Ви мусите пройти крізь Дзеркало. Згадайте, що з вами станеться — з нами всіма!
Кет подивилася на Джеста, який був так само приголомшений, як і вона.
Вона згадала рисунок. Його спотворене тіло. Калюжу крові. Капелюх, що безсило валяється поряд з його відітнутою головою.
Перекинула погляд на Ворона. Як завжди, той дивився на неї. Мовчазний. У чеканні.
Невже він стане вбивцею? Невже зможе скривдити Джеста?
Це був завеликий ризик.
— Ви не можете йти зі мною, — сказала вона. — Жоден із вас.
Джест похитав головою.
— Ти не підеш одна.
— Я мушу.
Вона вирвала руку в Кепа й простягнула її Джестові, міцно стиснувши.
— Усе буде гаразд. Ті рисунки — лише рисунки. Дивні рисунки дивних маленьких дівчаток.
— Кет…
— Я знаю. Для тебе це завеликий ризик, але мушу піти. Я піду і врятую її, а потім знову знайду криницю. Я знайду Сестер. Прийду в країну Шахів і знайду тебе. Але я… я не можу просто покинути її.
— Гаразд, але якщо підеш туди, то піду і я.
— Ні, Джесте. Якщо будеш там, то я не зможу думати ні про що, крім тієї жахливої картинки. Мені потрібно знати, що ти в безпеці.
У Кет калатало серце.
— Або… гаразд. Залишайся тут і чекай на мене. Поки що не йди у країну Шахів, просто зачекай у безпеці, і я повернуся. Я обов’язково повернуся.
— Я не можу…
Кет обвила його руками й затулила рот поцілунком, зануривши пальці в його волосся. Капелюх упав з його голови і з глухим звуком приземлився на кахель підлоги. Його руки притиснули її ближче, їхні тіла злилися воєдино.
— Ви не повернетеся.
Моторошні слова Кепа пронизали її відчаєм: цей поцілунок не може, не має бути останнім, прощальним.
Вона із зусиллям відірвалася від Джеста й подивилася на Кепа.
— Ви коли-небудь залишалися після того, як почули пророцтво Сестер?
Кеп стиснув губи.
— Ніколи.
— Тоді звідки ви знаєте, що воно справжнє? Як можете знати, що станеться, а що ні?
Вона знову обернулася до Джеста, не бажаючи чути від Кепа жодних пояснень. Піднесла його руку до вуст і поцілувала долоню.
— Залишайся тут, — сказала вона. — Чекай на мене. Кет відступила, стала перед масивною брамою, обхопила руками ґрати й штовхнула.
РОЗДІЛ 46
ЇЇ НОГИ ВІДРАЗУ ЗАГРУЗЛИ в багнистому ґрунті гарбузової грядки. Навколо клубочився туман, лип до шкіри.
Грядки були схожі на місце, що ніколи не знало ані світла, ані тепла. Кет пошкодувала, що не має із собою пальта Кепа, що дала волю гніву, хай він і був нестерпний тієї миті.
Ліворуч вона бачила величезний гарбуз із вирізаними в ньому віконцями. Мері Енн уже не кричала, але Кет чула її схлипи, що розносилися над мовчазними грядками.
Будинок праворуч цього разу не пах димом вогнища, і його вікна не сяяли привітним світлом. Він здавався покинутим.
Піта більше не було видно на віддалі.
Підібравши спідниці, Кет продиралася крізь зарості лози, поспішаючи до гарбуза, де була ув’язнена Мері Енн, перелякано озираючись на кожен звук: на порив вітру, на шелест листя, на хлюпання й чавкання багнюки під її найкращими чобітками.
Її переслідувала пісенька Сестер.
Він хотів її піймати,
Та нема, чим годувати.
Добра діва лісом йшла,
Хатку Пітера знайшла.
Він забрав її додому,
Що із нею, невідомо.
Вона раптом спіткнулася і впала, розпростершись у багнюці. Руки провалилися у вологий ґрунт по самі зап’ястки, бруд заляпав сукню. Якусь хвилину Кет просто сиділа, важко дихаючи, відчувала, як у венах шалено пульсує кров. У неї цокали зуби. Знову ставши на коліна, вона озирнулася навколо й спробувала перевести дух.
Піта досі не було видно.
Потім очі опустилися на нерівну землю, на якій вона спіткнулася.
Кетрін відсахнулася, не вірячи власним очам, але… Так, це був гігантський слід, залишений у багнюці, яка засохла й потріскалася по краях. Мабуть, він був тут уже кілька днів або навіть тижнів, перш ніж Кетрін на нього натрапила.
У багні відбилася лапа з трьома пазурами, які лишили в землі глибокі ями. Гарбузи й лози розчавила під своєю вагою якась гігантська істота.
У Кет калатало серце. Вона схопилася на ноги і, як могла, витерла руки об зіпсовану сукню.