— Не вона? Справді?
Це був Кеп. Він сперечався із ним. Кет гаркнула на нього:
— Кепе!
Однак він знизав плечима, обводячи поглядом темне лускате тіло й жилаві крила потвори.
— Хіба Фальшивий Черепашко більше не черепаха? Звідки знаємо, що леді Піт більше не живе в тілі цього чудовиська?
— Вона їсть людей! — закричала Кет. — Якщо вона в цьому тілі, то вона вбивця!
— Ви перетворили її на це, — сказав Піт, знову обертаючись до неї. — Я знищив ті закляті гарбузи. Вона вже видужувала. Але щойно побачила той торт, то вже не могла втриматися. А тепер вона не здатна знову перетворитися на людину. Вона моя дружина, і це ви зробили з нею таке!
— Вона чудовисько!
Жербельковт став на задні лапи й пронизливо закричав у небо. Потім кігті потвори вдарилися об землю з такою силою, що в Кет забриніли зуби.
Усе сталося швидко.
Очі чудовиська налилися люттю.
Воно закинуло голову назад, як отруйна змія.
Розтулило величезну пащу, тож Кет бачила, як на рядах гігантських зубів виблискує світло.
Потвора кинулася на Кепа.
У голові Кет лунали голоси сестер. Вбивця, мученик…
Кеп спіткнувся, задкуючи…зараз він помре… Пудинг й пиріг — і Бог не зберіг…
Горло Кет розірвав крик, вона кинулася вперед, розмахуючи мечем, скільки вистачало сили в руках.
Удар був швидкий і точний. Лезо пройшло крізь тіло потвори легко, як крізь масло.
Голова Жербельковта від’єдналася від довгої гнучкої шиї. Тулуб завалився на занедбані гарбузові грядки. Голова впала і, стукаючись об землю, підкотилася Кепові до ніг, а той із криком відскочив. Темна кров бризнула на землю, як чорнило з розбитої чорнильниці.
Світ завмер.
Навкруг клубочився туман.
Пітове обличчя раптом змарніло.
Кет дивилася на скривавлений меч, серце шалено билося об груди. Вона була приголомшена й нажахана. Дихала полегшено.
Вона вбила Жербельковта.
Підвела очі, шукаючи Джеста. Її легені знову почали наповнюватися повітрям.
Вона вбила Жербельковта. Вона це зробила. Чудовисько мертве. Країна врятована.
Усе тепер позаду.
Вони відведуть Мері Енн в безпечне місце, а Пітер Піт лишиться оплакувати дружину. Уранці Кет, Джест, Кеп та Ворон будуть уже далеко звідси, і жодне — жодне! — з пророцтв Сестер не збудеться.
Джест дивився на неї розгублено й гордо. Його очі поступово прояснялися, хоча він був ще слабкий після бою.
Стояла тиша. Кет змусила себе глянути на Піта. Той стояв, опустивши руки. Обличчя було спотворене стражданням, коли він дивився на мертве чудовисько.
Несподівано серце Кет наповнилося співчуттям. У його обличчі був розпач. В очах стояла пекельна туга. Здавалося, він зараз упаде на землю й заплаче над тілом потвори, яку кохав.
Однак минали секунди, а Піт і далі стояв. Його верхня губа кривилася. Його очі заблищали.
Він подивився на Кетрін.
З відразою. Як убивця.
Вона ковтнула повітря й стиснула руків’я меча.
Піт підняв сокиру.
Рушив до неї. Зробив крок. Потім другий. На руках грали м’язи, тіло напружилося.
— Будь ласка, — прошепотіла Кет. — Це може скінчитися зараз. Просто відпустіть нас.
На її подив, Піт завагався. Його увагу привернуло щось на віддалі, і Кет наважилася глянути через плече.
До них наближався Ворон. Мері Енн теж була поряд, але непомітна в тіні його зловісної постаті. Блискуча сокира в його руках була мов дзеркальне відображення тієї, яку тримав Піт. Темний плащ огортав його плечі, каптур закривав чоло. Кат Білої Королеви, як сказав Джест.
Він скидався на погрозу або обіцянку. Або правосуддя.
Кет повернула голову, і вираз Пітового обличчя знову змінився. Тепер на ньому з’явився страх і щось схоже на вагання.
Він ще раз глянув на Кетрін з такою чистою, прозорою ненавистю, що її раптом пронизав жах. Вона бачила його розпач. Вона відчувала його рішучість.
З гортанним криком Піт обернувся і змахнув сокирою.
Усе було скінчено, перш ніж Кет зрозуміла, що сталося. Почувся тихий зойк, потім скрик, а потім плеск крові, що бризнула на землю. Як чорнило зі зламаного пера.
Як рисунок, викарбуваний на камені.
Перш ніж вона збагнула, що трапилося, Піт уже тікав. Він кинув сокиру. Зник у лісі. Віддаля почулося плескання крил: це Ворон знову перетворився на птаха й гнався за ним. Вихор чорного пір’я. Крик відчаю та люті. Потім тиша.
Кет затамувала дух.
Чекала, щоб те, що бачили її очі, стало ілюзією. Ще одним магічним трюком. Неможливим, яке стало можливим.