Гарячий гнів затуманив її очі, запульсував у скронях.
— Але ми хочемо бути впевненими… абсолютно впевненими, що це саме те, чого хочеш. — Маркіз насторожено дивився на доньку з-під густих брів. — Ми хочемо, щоб ти була щасливою. Ми завжди хотіли тільки цього. Це справді те, що зробить тебе щасливою?
Кет витримала його погляд, відчуваючи кігті Ворона на плечі, важкі рубіни на горлі, дотик спідниць до стегон.
— Усе могло б бути зовсім інакше, — сказала вона, — якби ви здогадалися запитати мене про це раніше.
Вона відштовхнула його руку й протиснулася між ними. Не озирнулася.
РОЗДІЛ 52
ПЕРЕСУВНА КАПЕЛЮШНА КРАМНИЦЯ була порожня, коли Кетрін просунулася крізь двері в розшитій червоними сердечками сукні — порожня, як не рахувати самого Кепа. Щойно Кетрін переступила поріг, як дерев’яні стіни затряслися від гучного реготу. Вона випросталася на повен зріст, пишна спідниця фалдами спадала їй до ніг. На переможний сміх Кепа відповіла мовчанням, міцно стиснувши губи.
Він сидів на своєму троні, закинувши ноги догори й сховавши обличчя під пурпурним циліндром. На всіх стільцях були розставлені манекени в химерних капелюхах. Жоден із них більше не шепотів. Вони мовчки дивилися на розмаїття стрічок, шматків фетру й напівпорожніх чашок.
— Добрий день, Кепе.
Він підняв циліндр і насунув його на біле волосся, яке конче потребувало гребінця. Його краватка розв’язалася, пальто зім’ялося. На носовичку, абияк запханому в нагрудну кишеню, виднілася загадкова пляма.
— Невже тепер уже шоста? — сказав він, беручи зі столу кишеньковий годинник. — Та ні, ледве полудень. Не може бути. Виставлю, мабуть, на шосту й так і залишу, щоб завжди був час чаювання. Чай уранці, чай посеред ночі. І я завжди буду гостинним господарем. Це вас влаштує з вашим раннім візитом, леді Пінкертон? Або тепер маю казати «Ваша Величносте»?
Кет зачинила двері крамниці.
— Отже, я прийшла зарано? Не знала, що ви на мене чекаєте.
— Я завжди на когось чекаю. Хтось завжди приходить і йде, приходить і йде.
Він кинув годинник на стіл, той дзенькнув, кришка розкрилася, і Кет почула, що годинник цокає надто голосно й надто швидко, ніби шалено відбиває зворотний час. Але якщо Кеп це теж помітив, то не подав знаку.
— Сподіваюся, ви не за моїм благословенням сюди прийшли.
— Мені не потрібно чиєсь благословення, а тим паче ваше.
— Авжеж, любонько. Ви просто зразкова королівська суджена. Скажіть, а легше від того, що ви заздалегідь знали, що цей союз був визначений наперед? Вам усе розповіли рисунки, викарбувані на камені й писані чорнилом. Вам навіть не треба було нічого самій вирішувати, просто робити те, що від вас хотіла доля.
Вона підійшла ближче до столу, її очі звузилися.
— Жорстоко з вашого боку так говорити після того, як у мене забрали мій єдиний вибір.
— Це з вашого боку жорстоко так говорити після того, як вам від початку дали вибір.
Вона насупилася.
— Чого вам треба, леді Пінкертон?
— Я прийшла дізнатися, як поживаєте.
— Брехня.
Його білі зуби зблиснули в саркастичній посмішці.
— Ви прийшли дізнатися, чи я вже збожеволів. Ви хочете бути впевненою, що ви не єдина, хто став жертвою пророцтва Сестер.
— Мене більше не турбує пророцтво Сестер.
— Як зручно, — огризнувся він, — адже це ви притягли нас сюди.
Вона стиснула кулаки. Потім поволі розтиснула, розгладила долонями цупку тканину спідниці.
— Де Заєць?
— Пішов по чай.
Кеп узяв тростину, просунув її кінець крізь ручку чайника й підняв його над столом. Кришка з брязкотом упала на блюдце. З носика витекло кілька самотніх крапель.
— Як бачите, він у нас закінчився.
Вона повільно видихнула.
— Я думала, що ви повернетесь у країну Шахів.
Чайник зісковзнув назад на стіл і розбився, впавши на тріснуту порцелянову чашку.
— Без обох Офіцерів і без серця, за яким нас посилали? — Його рот скривився в глузливій гримасі. — Вам є чого боятися, леді Пінкертон. Ви тепер королева.
Він показав пальцем їй на груди.
— Це має свою ціну.
— Я не боюся вас. Нагадайте мені вашу загадку, Кепе, і відповім вам, що моє серце неможливо вкрасти, лише купити, а моє вже продано.
У нього почала сіпатися щока.
— Хочете почути загадку? Я знаю одну дуже добру загадку. Вона починається так: У чому різниця між круком і письмовим столом? Або радше що між ними спільного?