— Я не маю найменшого уявлення, Ваша Королівська Величносте. Я просто не можу пригадати, у чому різниця між круком і письмовим столом.
РОЗДІЛ 53
КЕТРІН ВТРАЧАЛА ТЕРПІННЯ. Ненависть палила її зсередини й щодня ставала дедалі палкішою. Лють кипіла під шкірою, часом виривалася назовні в несподіваних нападах гніву. Слуги почали уникати її. Король у її присутності перетворювався на жалюгідного лепетливого ідіота. Усі вельможі країни, що відразу після весілля душі в ній не чули, тепер припинили з’являтися при дворі.
Кет особливо ненавиділа дні судових засідань. Вона була Королевою й чекала, що всі жителі країни Сердець почують і затямлять її залізне слово. Закони будуть виконувати, а порушники нестимуть покарання.
Натомість у залі суду панували безглуздя й безлад. Присяжні лише квакали й кудахкали одні до одних і весь час переривали засідання. Це були чаплі, борсуки, птахи ківі, видри та їжаки, і жоден із них не мав ані краплі здорового глузду.
Не те щоб це мало значення, зважаючи на розглядувані справи. То миша судилася з власним братом, бо вважала несправедливим, що в нього довший хвіст; то лелека вбачав дискримінацію за видовою належністю в тому, що в усьому Королівстві лише він розносив немовлят тощо й тощо. Вона ледве витримувала судові дні.
Кетрін співчутливо подивилася на Ворона, який сидів на бильцях, що огороджували трони. Він втягнув голову в плечі, з огидою стиснувши дзьоб.
Кролик затрубив у сурму.
— Запрошуємо до суду Його Світлість Піґмаліона Кабана, Герцога Тусканського, і леді Марґарет Мірл, доньку Графа та Графині Роздоріж.
Підвівши брову, Кетрін спостерігала, як Марґарет наближається до неї під руку з Герцогом. Вони обоє здавалися знервованими. На Марґарет був той дурнуватий капелюх — трояндовий бутон.
Вони вклонилися. Марґарет метнула очима на Кетрін і знову опустила погляд.
— Добрий день, — защебетав Король. Він здавався особливо безглуздим у величезній напудреній суддівській перуці під короною, що з’їхала набакир. — У чому полягає ваше звернення?
— Ваша Величносте, — сказав Герцог, — ми просимо одружити нас.
Натовп здивовано заворушився.
Король радісно засовався на троні.
— Ах, як мені таке подобається!
Він напустив на себе майже серйозний вигляд і нахилився вперед, відкашлявшись.
— Чи перебуває леді під опікою батька?
— Так, Ваша Величносте, — сказала Марґарет.
— І що він відповів на ваше звернення?
— Він благословив наш союз.
— А з якої причини ви бажаєте одружитися? — запитав Король.
Герцог усміхнувся, вишкіривши ікла.
— Бо ми кохаємо одне одного.
Король просіяв. Публіка мліла від розчулення.
Кет закотила очі.
— Що на це скаже леді?
Марґарет схопила Герцога за лікоть і підвела голову. Її очі сяяли від хвилювання, але й від радості. Цієї миті вона здавалася не просто гарненькою, а майже вродливою.
— Він каже правду. Я дійшла розуміння, що лорд Кабан — єдиний чоловік, якому можу довірити захист моїх найзаповітніших чеснот, чоловік, який відповідає найсуворішим критеріям, які розглядаю як найвищу цінність, і за це його дуже люблю. Ми дуже любимо одне одного.
Кетрін пирхнула, але на неї ніхто не звернув уваги.
Король жестом запросив Марґарет підійти до нього. Коли вона наблизилася, Король прошепотів:
— Вам відомо, що він свиня, правда?
Вона роззявила рота від обурення.
— Ваша Величносте! Як можна таке припускати! Як грубо!
Запала довга незручна тиша, потім Король захихикав, ніяковіючи.
— Е-е-е… я помилився! Але це нічого!
Він змахнув руками, відсилаючи її назад до нареченого.
— Оскільки не бачу причин відхилити ваше звернення, оголошую вас…
Кетрін підхопилася на ноги.
— Зачекайте.
З юрби глядачів донісся нервовий зойк, кілька менших створінь зістрибнули зі своїх стільців і сховалися під ними. Марґарет зблідла.
— Марґарет Мірл, я знаю вас протягом усього життя, і впродовж цього часу неодноразово чула, як ви називали Герцога грубим, зарозумілим і нестерпно нудним. Тепер ви хочете, щоб ми повірили, ніби ви бажаєте з ним одружитися. Не через його статки або титул, а тому, що, як кажете, кохаєте його.
Марґарет дивилася на неї, роззявивши рота, уся в червоних плямах від жаху.
Кет нахилилася вперед.
— Знаєте, яка в цьому мораль, леді Мірл?
Стиснувши губи в нитку, Марґарет ледве спромоглася похитати головою.
— Мораль, — Кетрін різко вдихнула повітря, — полягає в тому, що не можна судити про книжку за її обгорткою.