Однак тепер це не мало для неї значення. Таке серце було нічого не варте, хоч хто і що казав. Від нього не було жодної користі.
Сер Піт розставив ноги, щоб стояти без допомоги вартових. Нечесаний і брудний, він однаково справляв грізне враження. Його очі перебігали з Короля на присяжних, потім на придворних та охоронців і, нарешті, зупинилися на Кетрін.
— Я справді вбив його, — проричав він. — Але я захищав свою дружину.
Присяжні записали щось на дошках.
Піт зробив крок уперед.
— Ці люди — служниця, Блазень і ви — загарчав він на Кетрін, — вони незаконно проникли в мої володіння. Я нікого з них до себе не запрошував. Ці пронирливі мерзотники хотіли побачити «чудовисько», «звіра».
Він сплюнув.
— Але це була моя дружина! І ви її вбили. Вбили перед моїми очами. Це ви чудовисько. Не я. І не вона!
— Вона була Жербельковтом! — закричала Кет.
Натовп ахнув.
— Це те, про що він вам не говорить. Дружина, яку він захищав, була Жербельковтом. І він збирався віддати Мері Енн їй на поживу.
— Їй не треба було приходити на моє поле. Порушники! Вбивці!
— Це ви убивця!
— І ви теж, ще й крадійка! Ви украли в мене той гарбуз, я знаю, що це ви. Їй уже ставало краще. Закляття слабшало, але потім вона побачила той торт і захотіла його з’їсти, а потім почала знову перетворюватися… і… і не змогла знову стати людиною, і в цьому винні ви!
Король стукав молотком, і кожний удар дзвоном відбивався у скронях Кет.
— Гаразд, гаразд, — сказав Король, обливаючись потом. — Гадаю, присяжні хотіли б почути одне маленьке роз’яснення…
Він відкашлявся й поправив напудрену перуку.
— Сер Піте, ви стверджуєте, що Жербельковтом була ваша дружина?
Присутні заворушилися, і Кет почула, як кілька присяжних пригадали, що дружина Піта була на чорно-білому балі. Така хвороблива жінка. Зовсім не схожа на чудовисько.
— Вона отруїлася, — сказав він. — Отруїлася гарбузами. Я бачив, як вона їх їла і не могла зупинитися. Потім їй стало погано. Я думав, що це від переїдання, але… вона почала змінюватися.
Його чоло перерізала глибока зморшка.
— Це трапилося вперше, коли ми пішли з вашого балу, після того як придворні говорили з нами, ніби ми не заслуговуємо там бути. Після того, як ви, — сказав він і показав пальцем на Кет, — дивилися на нас так, ніби ми бруд на ваших черевиках. Я дивився, як вона перетворюється на Жербельковта. Бачив це на власні очі.
Він стиснув кулаки.
— Навіть коли вона знову стала собою, то однаково не могла впоратися з цим потягом до їжі. Їла все помаранчеве — думала, що це хоч якось угамує голод. Та нічого не допомагало.
Кет так міцно стискала щелепи, що було боляче. Казали, що тієї першої ночі Жербельковт кинувся на Чешира й Марґарет — після того, як у Чешира хутро забарвилося в помаранчевий колір, і, мабуть, він досі пахнув гарбузовими печивами.
І тоді на лузі чудовисько схопило Лева з його золотисто-помаранчевою гривою. Хоча воно, мабуть, з’явилося там у пошуках Кепа, гінця, який приніс із країни Шахів перший отруєний гарбуз.
А в театрі звір прийшов за нею. За її гарбузовим тортом.
— Коли вона перетворилася вдруге, — закричав Піт, і його обличчя потемніло, — гарбузи поплатилися за це.
— Якщо правильно пам’ятаю, — протягнув пан Гусінь, — Жербельковт був вельми докучливий. Тому полотном дорога.
— Я намагався зупинити її, — сказав Пітер Піт. — Клянуся. Я навіть побудував клітку, але не міг її втримати.
На його обличчі виник вираз несамовитого відчаю.
— Але це була не її вина. Це все гарбузи зробили!
Кет стиснула бильця до болю в пальцях.
— Усе це не виправдання. Ви вбили Джеста. Відтяли йому голову, і я те бачила.
— Ви вбили мою дружину!
— Ви збиралися згодувати їй Мері Енн!
— Її взагалі не мало бути на моєму полі!
ТУК.
ТУК.
ТУК.
Їхню суперечку перервав звук королівського молотка, і Кет втягла голову в напружені плечі.
— Д-дякуємо, сер Піте, за вашу… розповідь.
У Короля тремтів голос.
— Ми щойно почули свідчення обвинуваченого. Присяжні, який ваш вирок?
Присяжні скупчилися над грифельними дошками й почали перешіптуватися. Кетрін не чула, що вони говорили. У вухах дзвеніло, з голови не йшов образ Джеста, що лежить у багнюці, йому на горло падає сокира, а її серце розколюється навпіл.
— Ми винесли вирок, Ваша Величносте!