Кетрін розсміялася.
— Дуже великодушно з вашого боку, дякую, але вже якось сама спробую їх знайти. Допоможіть мені сісти, будь ласка.
Досі тримаючи її долоню, Блазень просунув вільну руку під плечі й посадив її. Вона помітила, що його капелюх валяється неподалік, а навколо розкиданий якийсь дивний мотлох: скляні кульки, заводна мавпочка, носові хустки, пуста чорнильниця, різноманітні ґудзики, двоколісний велосипед із величезним переднім колесом, срібна флейта.
Кет поплескала себе по ногах, упевнившись, що вони на місці. Відчула поколювання в занімілих пальцях.
— У вас руки холодні, як бурульки. — Він узяв її пальці в долоню й почав розминати від кісточок до зап’ястя. — Вам стане краще, коли кров трохи розігріється.
Кет уважно дивилася на Блазня, на його скуйовджене волосся, на кінчик носа. Хлопець сидів, схрестивши ноги, на траві, схилившись над її рукою. Його дотик був несподівано теплий і щирий у порівнянні з тими, до яких вона звикла — з тими короткими ввічливими дотиками, коли руки зустрічаються під час вальсу або кадрилі.
— Ви лікар? — запитала вона.
Блазень знову глянув на неї зі своєю усмішкою, що може розтопити навіть кригу.
— Я блазень, міледі, а це значно краще, ніж лікар.
— Чому це краще, ніж лікар?
— А ви хіба не чули, що сміх — то найкращі ліки?
Кет похитала головою.
— Якщо це так, то тоді маєте розповісти мені якийсь жарт або загадати загадку.
— Як леді забажає. Чому блазень добре вміє гріти людям руки?
Вона затулила одне око, міркуючи, але швидко здалася.
— Не знаю. А чому?
— Ну як чому? Тому що він теплий і гарний.
Кетрін раптом розреготалася, голосно пирхнувши. Мері Енн частенько дражнила її за це, бо шляхетні панянки так не поводяться. Вихопила в нього руку й затулила рота, сконфузившись.
Обличчя Блазня просіяло.
— Не може цього бути! Правдива леді й такий сміх! Я думав, що цього не буває в природі! Зробіть так ще раз, як ваша ласка!
— Не зроблю! — пискнула вона, червоніючи. — Припиніть. Пожартували ви зовсім не смішно, та ще й глузуєте з мене.
Блазень зробив серйозну міну, хоч очі його й далі сміялися.
— Я не хотів вас образити. Такий сміх на вагу золота для людей моєї професії. Я готовий життя покласти на те, щоб ще раз його почути. Щодня, якщо можна. Ні, двічі на день, і щоб принаймні один раз перед сніданком. Королівський блазень має задовольняти найвибагливіші смаки.
У неї сильніше забилося серце. Двічі на день? І хоч один раз перед сніданком? Її щоки знову залилися рум’янцем.
Помітивши, як вона змінилася, Блазень відпустив її руку, майже ніяковіючи.
— Отже, це ви та сама… так?
Вона уважно подивилася на нього й побачила в його очах лимонне дерево, що за одну ніч виросло в її спальні, обвивши балдахін ліжка гілками, важкими від золотосяйних плодів.
— Та сама?
— Майбутня Королева Чирвових Сердець?
Її щасливе запаморочення зникло разом із болісним зітханням.
— Перепрошую?
— Не перепрошуйте. — На його обличчі промайнув сумнів. — Мабуть, мушу вибачитися. Я не мав бути таким відвертим. Просто на сьогоднішньому балі Король збирався просити руки в однієї з дам, а ви… у цьому вбранні… я й подумав, що…
Кет опустила голову. Спідниця обгортала її, як червоний кошмар.
— А він сказав, чиєї руки збирається просити?
— Ні, міледі. Знаю лише, що доньки якогось лорда, але це навряд звужує коло претенденток. — Блазень відкинувся назад, обпершись на руки. — А від чого ви тікали?
— Тікала? — Вона видавила із себе слабенький усміх. — Я просто хотіла вдихнути трохи свіжого повітря. У бальній залі буває дуже жарко в такі вечори.
Він втупив у неї погляд із виразом тривоги.
— Тобто, коли ви пішли, Король ще не оголосив свій вибір?
— Я нічого не чула.
Вона зіщулилася, але вини за брехню не відчула. Що ж відбувалося в залі? Чи Король виголосив її ім’я? Чи її шукають?
Кетрін озирнулася на замок, здивована тим, як далеко забігла. Здавалося, сад простягнувся на багато миль, а вікна зали сяяли на далекій відстані. Вона згадала про гуркіт, який чула, і сподівалася, що Чешир не потрапить у халепу.
Блазень почухав потилицю.
— То, може, це все-таки ви. Мабуть, мені варто супроводити вас назад…
— Ні! Ні! Гм. — Вона ніяково засміялася. — Я впевнена, що він збирався просити руки в когось іншого. Його Величність ніколи не виявляв до мене особливого інтересу.
— Щось мені складно це собі уявити.
— Це правда. — Вона відкашлялася. — Дозвольте вас про щось запитати, пане… е… Блазню…