— Що відбувається? — запитала Кет, помітивши у дверях ще й Мері Енн. — Що сталося?
— Ми не знали, куди ти поділася, — заплакала мати, — а там… а там…
— Стався напад, — відповів батько урочистим голосом.
Кет утупилася в нього, намагаючись прочитати вираз його обличчя в тьмяному світлі лампи. — Напад?
— Не просто напад! — Мати відсунулась і стиснула Кет за плечі. — Це був Жербельковт!
Її очі розширилися.
— Він напав на замок, — сказав батько, який здавався напруженим і втомленим. — Розбив вікно й схопив двох придворних прямо в бальній залі. І полетів геть разом із ними…
Кет стиснула руки на грудях. Жербельковт був істотою з кошмарів і міфів, про нього при світлі свічника розповідали страшні казки маленьким дітям, щоб ті добре поводилися. Це був монстр, що буцімто жив серед ліан і хащ у Тримучім лісі десь далеко в Країні Шахів.
Як було відомо Кет, у Королівстві Чирвових Сердець уже кілька поколінь не бачили жодного Жербельковта. За переказами, багато століть тому на них полювали знамениті лицарі, аж поки останнього Жербельковта не вбив король, який володів міфічним Гостромечем.
— Він був т-такий в-величезний, — сказала мати, запинаючись, — такий страшний, а я не знала, де ти є!
Вона знову зайшлася в риданнях.
— Мамо, усе гаразд. — Кет міцно стиснула її в обіймах. — Я всю ніч була вдома.
— Та ще й знову бачила сни, як я розумію, — сказав батько.
Мати відскочила назад і витріщила очі на колючий кущ.
— Ні, тільки не ще один такий сон. Що взагалі відбувається у твоїй голові?
Кет позіхнула.
— Вибач. Я не знаю, звідки вони беруться.
Мати відкинула назад голову, витираючи сльози, які ще стояли в неї в очах.
— Господи, Кетрін. Якщо вже тобі обов’язково треба бачити сни, то хай вони будуть про щось корисне.
Кет замотала пальці в ковдру.
— Ну ми можемо зробити свіжу трояндову воду, а ще можу спекти трояндові макарони…
— Ні, ні й ще раз ні. Під «корисним» я мала на увазі не те, з чим печуть або готують, а щось справді корисне. Наприклад, корону!
— Корону?
Мати закрила обличчя руками.
— Ох, ця ніч мені зовсім розхитала нерви. Спочатку з’являється цей жахливий Чеширський Кіт, причому саме тієї миті, коли Король готується оголосити свою новину, потім ти кудись зникаєш, потім Жербельковт… — Вона здригнулася. — А тут ще й трояндовий кущ виріс у мене посеред хати. Ну чесно, Кетрін!
— Не хочу сперечатися, мамо, але для чого насправді потрібна корона? Яка з неї користь, крім як бути на голові? Ну хіба що блищить.
— Слухай, дитино, зосередься. Хіба не розумієш? Король збирався просити твоєї руки. Сьогодні!
Мері Енн охнула, а Кет вирішила, що сама вдала здивування трохи мляво.
— Та не може бути, це якісь дурниці! — сказала вона, пирхнувши від сміху. — Король? Звісно, ні.
Маркіз ніяково закашлявся, а Маркіза підскочила, замахала руками й кинулася до нього.
— Значить, так, любий, на сьогодні в нас усе, — сказала вона. — Іди спати. Мамі з донькою треба поговорити відверто.
Здавалося, батько був вдячний, що його проганяють. Коли він схилився над Кет, щоб поцілувати її в голову, донька помітила сині круги під його очима.
— Я радий, що ти в безпеці.
— Добраніч, папа?.
Мері Енн присіла в реверансі, коли він виходив, а потім збуджено посміхнулася до Кет.
— Може… принести чаю? — запропонувала вона. — Щоб заспокоїти нерви.
— Дякую, Мері Енн, — сказала Маркіза.
Мати зачекала, поки вони з Кет залишилися на самоті, і взяла її руки у свої.
— Кохана моя, чудова, дурненька дитинко, — почала вона, а Кет напружилася, збираючись захищатись. — Це зовсім не дурниці. Король справді хоче побратися з тобою. Значить, так: я дуже рада, що ти добре доїхала додому, але це ніяк не виправдовує твоєї відсутності, тим паче з такої нагоди. Ти де була?
У пам’яті Кетрін промайнули спогади про шоколадну карамельку і розшнурований корсет.
Вона з невинним виглядом закліпала очима.
— Я вже казала, що погано почувалася і подумала, що поїду додому, щоб не влаштовувати сцен. Я не хотіла турбувати вас із папа?, бо вам було так весело, тому взяла одну з королівських карет. До того ж я вважаю, що ти помиляєшся щодо Короля.
Обличчя матері почервоніло як морква.
— Я не помиляюся, дурне дівчисько. Ти зараз уже мала б бути заручена.
— Але Його Величність ніколи не виявляв до мене особливої уваги. Ну хіба що до моєї випічки. Але навіть якби виявляв, з його боку не було жодних залицянь. Нема часу для…
— Він Король! Навіщо йому залицятися? Він просить твоєї руки, ти кажеш «так», от і всі залицяння, — мати втомлено позіхнула. — Принаймні так могло б бути… Але ж ти зникла в найменш слушний момент, і хто тепер знає, що станеться з його почуттям до тебе? Він може вважати себе обдуреним, і його прихильність буде втрачена!