Кетрін стиснула вуста, намагаючись приховати спалах надії під виразом стурбованості.
— Якби Його Величність справді бажав просити моєї руки, то, гадаю, його прихильність до мене не була б такою нетривкою. Я й досі не впевнена в його справжніх намірах.
— Будь спокійна, його наміри тверді й незмінні. І буде краще, щоб такими і залишалися, бо інакше сидітимеш у своїй кімнаті під замком, доки не засвоїш, коли пристойно, а коли непристойно покидати бал! — Якусь мить вона вагалася. — Навіть якщо на ньому з’являються люті дикі звірі. Ти повинна все виправити, Кетрін!
— Що ти хочеш, щоб я зробила?
— Я хочу, щоб ти перепросила за те, що зарано покинула урочистий вечір. Хочу, щоб ти була присутня наступного разу, коли тобі запропонують стати королевою. Ми маємо щось придумати, щоб не втратити прихильність Короля. Щоб він не передумав, не зараз, коли ми майже досягли мети!
— Але якщо я не… — вона змовкла, підтягнула коліна до грудей.
— Якщо ти не… що? Кажи прямо, дитино.
Вона проковтнула клубок у горлі. Завагалася. Обм’якла.
— А якщо я якийсь час не бачитимуся з Його Величністю? Ми ж не можемо просто так завітати до Короля, а запрошень не маємо, правда?
Мати вдоволено задерла носа.
— Власне, ми маємо запрошення. Нас запросили до післяобіднього чаювання в королівському саду, яке відбудеться за три дні. — Вона клацнула пальцями. — Придумала! Ти принесеш подарунок для Його Величності! Це буде ідеальний привід підійти до нього. Він любить твої десерти.
Вона встала й почала ходити по кімнаті, а її тінь неспокійно рухалася по стінах у світлі лампи.
— Що йому сподобається? Як гадаєш?
— Та все що завгодно, гадаю.
— Чому ти так поводишся? З тобою складно спілкуватися.
Кет знизала плечима.
— Я не навмисно, мамо. Може, все-таки спекти трояндові макарони?
— Так, так, чудово! Що таке трояндові макарони?
Кет зібралася пояснити, але мати вже відмахнулася від свого запитання.
— Це неважливо. Я впевнена, що вони згодяться. А тепер спробуй трохи поспати. Ти ж знаєш, що здаєшся надто гладенькою, коли не висипаєшся.
Вона сплеснула руками й вибігла зі спальні, ледь не врізавшись у тацю з чаєм, яку несла Мері Енн.
Коли Маркіза зникла, Мері Енн сковзнула всередину й зачинила ногою двері.
Вона дивилася на Кетрін широко розплющеними очима, залишивши тацю на тумбочці.
— Кетрін, це правда?
Кетрін упала на подушки.
— Я й сама не хочу в це вірити. Жербельковт у Королівстві! Це було, мабуть, жахливо!
Мері Енн здивовано завмерла, обмірковуючи такий поворот теми.
— Так, звісно. Усе сталося так швидко — я ледве встигла роздивитися звіра, а він уже летів геть, тримаючи по придворному в довжелезних пазурах… — Вона скривилася. — Ніхто не знав, що робити. У залі був хаос, усі хотіли рятуватися, але боялися опинитися надворі. І тут невідомо звідки виник Блазень (є в ньому щось загадково-моторошне, скажи?) і наполіг, щоб Король зібрав усіх у великій залі, поки не мине небезпека, і можна буде розійтися. От тоді ми й помітили, що тебе ніде немає, а Блазень спробував заспокоїти твою матір. Він сказав їй, що бачив, як дівчина в червоному сідала в карету, і впевнений, що ти в безпеці, але ми не могли послати гінця додому й застрягли в замку на кілька годин… — Її обличчя скривилося від хвилювання. — Я така рада, що з тобою все гаразд.
— Ну більш-менш. — Кет підвелася, спираючись на лікоть. — Блазень зібрав усіх у великій залі?
Мері Енн кивнула.
— Він тримався дуже спокійно, а от Король натомість був… ну ти сама його знаєш. — Вона розпливлася в усмішці. — А можна сказати, що він твій милий?..
— Звісно, що ні. — Вона знову впала на ліжко. — Я вже втомилася про це думати.
Мері Енн засміялася.
— Ну так. Мабуть, нелегко бути улюбленицею самого Короля.
— Ми говоримо про того самого чоловіка? Коротуна зі смішною завитою бородою? Того, що весь час смикається?
Мері Енн усілася на ліжко поряд із Кетрін.
— Не будь такою злою. Подумай: якби ти разом з усіма опинилася в пастці в замку, Король мусив би й тебе рятувати від того звіра. Або принаймні наказати трефам, щоб охороняли тебе, що значно практичніше, зважаючи на обставини. І це майже романтично! Власне, ми тепер обговорювали б твої заручини. — Вона лягла поряд із Кетрін, збивши подушку під головою.