Кетрін наполовину розплющила одне око.
— Не може бути, щоб ти справді так думала.
— Як?
Відкинувши простирадла, Кетрін зіскочила з матраца.
— Ти Короля бачила? — запитала вона, поправляючи нічну сорочку. — Практично? Романтично? Які дурниці! Я не піду за нього.
Мері Енн сіла, витріщивши очі.
— Чому ні? Ти стала б Королевою.
— Я не хочу бути Королевою! Я хочу… не знаю. Якщо колись піду заміж, то хочу, щоб це було з любові, з пристрасті. Хочу закохатися.
Кет налила собі чаю, дратуючись від того, як тремтять її руки. Вона вся горіла — від розмов про Короля, від новин про Жербельковта… але в глибині душі знала, що передусім через свій сон.
Романтичні почуття. Пристрасть. Кохання.
Нічого подібного Кет досі не знала, але в її уяві вони були такі, як у тому сні. Як коли Блазень усміхався або жартував. Дівчині здавалося, що вона могла б розмовляти з ним багато годин, днів, місяців і років і ніколи не втомлюватися.
Але…
Це був придворний блазень. Отже, усе це неможливо.
Кет тяжко зітхнула і спробувала повернутися з небес на землю.
— Усе це однаково не має значення, — сказала вона, звертаючись радше до себе. — Одружитися з Королем — ах, яка честь! А я лише хочу відкрити нашу пекарню. Я завжди цього хотіла!
Мері Енн підсунулася до краю ліжка.
— Я теж цього хочу, звісно, — сказала вона. — Але… Кет. Ми багато говорили про пекарню, але ця наша мрія завжди була несерйозна, правда ж?
Кет різко обернулася до неї, у словах Мері Енн їй почулася зрада.
— Несерйозна?
Мері Енн підвела руки, ніби здаючись.
— Я не те мала на увазі. Це гарна мрія. Правда, чудова. Але ми про це говоримо вже кілька років, а грошей як не було, так і не буде, якщо ти не продаси свій посаг. Нам ніхто не допомагає. Усі думають, що нам нічого не вдасться.
— Я ніколи не буду з цим згодна. Я найкраща пекарка Королівства, і кожен, хто куштував мою випічку, про це знає.
— Ти, схоже, не розумієш.
Кет відставила чашку, не зробивши й ковтка.
— Чого я не розумію?
— Ти донька Маркіза. Озирнися навколо. Подивися, скільки всього в тебе є, до якого життя ти звикла. Ти не знаєш, що таке щодня працювати, щоб прогодуватися й мати дах над головою. Ти не знаєш, що таке бути бідною. Бути служницею.
— Ми будемо діловими жінками, а не служницями.
— Або ти можеш стати Королевою.
У Кет перехопило дух.
— Я можу зробити скільки завгодно розрахунків, з усіх боків розглянути прибутки та збитки, але наша маленька скромна пекарня ніколи не зможе дати тобі стільки, скільки може дати Король — одяг, їжу, безпеку… — Мері Енн дивилася перед собою застиглим поглядом, і хоч її слова здалися Кет страшенно нудними, але дівчина розуміла, що Мері Енн уже не вперше розмірковує про те, як це — бути чимось більшим, ніж проста служниця.
— Так, — сказала Кет, — але тоді я буду одружена з Королем, а я ледве витримую п’ять хвилин вальсу в його товаристві, що вже й казати про ціле життя.
У Мері Енн був такий вигляд, ніби вона збирається встати на захист Його Величності, однак не наважується.
— Кумедний він, правда?
— Гірше.
— Тобто немає надії, що ти його покохаєш?
Кет подумала про Короля — низенького, щупленького, вертлявого, як метелик. Спробувала уявити себе його дружиною. Як вона нахиляється, щоб поцілувати його, а його завиті вусики лоскочуть їй вуста. Як чує його хихотіння, що розноситься замковими коридорами. Бачить дитячий вираз на його обличчі щоразу, як він виграє в крокет.
Кет здригнулася.
— Я впевнена, що не зможу.
Мері Енн зісковзнула з ліжка й налила собі чашку чаю.
— Що ж, у тебе є три дні, щоб подумати. Може, за цей час твоє серце пом’якшиться.
Кет заплющила очі, радіючи, що Мері Енн припинила розмову. Вона воліла б ніколи більше про це не думати, але знала, що доведеться. Її мати хоче, щоб через три дні вона пішла до замку на чаювання й принесла в подарунок Королю трояндові макарони. Через три дні вона має зустрітися з Його Величністю.
— Ти вчора сама додому повернулася? — запитала Мері Енн, насипаючи в кожну чашку цукор.
— Так.
— Як тобі вдалося зняти корсет?
Кетрін відвела погляд.
— Під час балу зав’язки ослабли. Після всіх цих танців… — вона замовкла, приймаючи з рук Мері Енн чай із цукром, і зволіла змінити тему. — Гадаю, завтра подивимося на крамницю чоботаря. Хочу побачити місце нашої майбутньої пекарні.
Мері Енн усміхнулася, але стримано.
— Чудова буде прогулянка, леді Кетрін.
Кет уперше зрозуміла: лише вона щиро вірить, що їхній план може здійснитися. Що він обов’язково здійсниться. Їй ніколи не спадало на думку, що доведеться переконувати в цьому Мері Енн.