Однак потім вона уявила, як перед нею стоїть Король і тримає за руку. Кетрін скривилася, згадавши липкий дотик його маленької долоні. Подумала про його пропозицію. Стати його нареченою. Його дружиною. Без пристрасті, без романтики, без кохання. Проте вона чітко бачила, як він, сповнений такої надії, усміхається до неї, такої нещасної.
Вона здригнулася.
Чи зможе вона коли-небудь погодитися на це?
Коли Кет зробила ковток чаю, їй раптом спало на думку, що куди важливіше інше запитання: чи зможе вона коли-небудь сказати «ні»?
РОЗДІЛ 9
«РОЗПРОДАЖ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ, — повідомляла дерев’яна табличка у вітрині шевської майстерні. — ВСТИГНІТЬ ЗАЙТИ, ПОКИ ВЗУТТЯ НЕ ВСТИГЛО ПІТИ».
Кетрін і Мері Енн стояли вдвох під мереживною парасолькою Кет, милуючись крамницею з протилежного боку вулиці й набираючись сміливості зайти всередину.
Це просто ідеально, — прошепотіла Кет, першою порушивши мовчання.
Вона вказала на велике панорамне вікно.
— Там можна виставити кришталеві тарілки з весільними й іменинними пирогами, а ще з найкращими неіменинними. А в центрі поставити плетену підставку з фестонами, а на ній викласти зацукровані ягоди та квіти.
Мері Енн притулилася до неї.
— Я, звісно, поміряю розміри вікна, але, здається, у ньому можна буде відразу виставити цілу дюжину тортів. Це приверне увагу перехожих, а якщо ще й розклеїти оголошення в місті… Ох, Кет. Вибач, що назвала наш задум несерйозним. Невже це й справді наша пекарня?
— Авжеж, це вона. А на склі напишемо: СВІТ ЛАСОЩІВ І ТОРТІВ — НАЙКРАЩИЙ З УСІХ СВІТІВ: НАЙДИВОВИЖНІША ПЕКАРНЯ В КОРОЛІВСТВІ.
Вони одночасно зітхнули. Лакей-жаба, що проходив поруч, здивовано подивився на них, а потім висунув язика, облизав собі око й попростував далі.
Крамниця була розташована на затишній вуличці з ящиками для квітів та солом’яними стріхами, повз яку проїжджали карети, грюкаючи по бруківці. Був чудовий ранок, і надворі юрбилося більше народу, ніж зазвичай. Поблизу пропливали кошики з цибулею й ріпою із сусіднього ринку. Теслярі-мурахи насвистували під удари молотків: вони зводили нову школу за рогом. Було чутно уривки розмов, які рясніли новинами про Жербельковта, хоча це обговорювали радше як давню казку, ніж нещодавній кошмар, — так було заведено в мешканців Королівства Чирвових Сердець.
Кет охопило відчуття, що вона буде рада приходити сюди щодня. Жити тут на Головній вулиці, якомога далі від маєтку біля Бухти Скельних Мушель, якомога далі від Замку Чирвових Сердець.
Її увагу привернув музика на розі вулиці — риба-флейта, що грав для перехожих, збираючи монетки у відкритий футляр, виставлений перед його музикальним ротом. Зазвичай звуки цієї музики породжували в пам’яті Білого Кролика, але тепер Кет відразу згадала про Джеста та його срібну флейту.
Нова мрія непомітно й несподівано вкралася в її думки.
Вони з Мері Енн. Їхня пекарня і… він. Розважає покупців або повертається додому після того, як цілий день веселив мешканців і гостей замку.
Це була така нісенітниця, що вона відразу вилаяла себе за ті думки. Вона була ледве знайома з придворним блазнем і не мала жодних підстав думати, що він стане для неї чимось більшим, ніж кілька дивних снів.
І все-таки, якби вона була проста пекарка, а не дочка маркіза й обраниця Короля… тоді думка, що придворний блазень може стати для неї чимось більшим, уже не здавалася аж такою нездійсненною.
Може, то і є її майбутнє? Її доля?
Вона здивувалася тому, як її підбадьорила ця ідея.
— Кет?
Вона підскочила. Мері Енн, насупившись, дивилася на неї з-під парасольки.
— Ти його знаєш? — запитала Мері Енн.
— Кого?
— Рибу-флейту?
— Та ні, просто… подумала, що мелодія гарна. — Вона пошукала в сумочці монетку. — Пішли всередину, подивимось, як там, гаразд?
Кетрін не стала чекати, що скаже Мері Енн, кинула монетку у футляр музики й попрямувала до крамниці чоботаря.
Щойно дівчата відчинили двері, як хмара запашного диму огорнула їх і випливла на вулицю. Кет відмахнулася від неї й зайшла всередину. На дверній ручці висів дзвоник, але він міцно спав і далі хропів, навіть коли вони зачинили за собою двері.
Опустивши парасольку, Кет оглянула задимлену, наповнену курявою кімнату. Підлога була вкрита взуттям усіх розмірів і форм — від балетних пуантів і чобіт для їзди верхи до залізних підків і чохлів на плавники, що купами валялися під ногами. На пофарбованих у бежевий колір стінах подекуди висіли рекламні картинки із зображенням взуття, що вийшло з моди років тридцять тому. Освітлення було тьмяне, у повітрі клубочився пил, пахло ваксою, шкірою та брудними панчохами.