— Звісно, подаватимемо, — сказала Кет. — Навіть знайду мелясну криницю, щоб наш пудинг був найкращий з цієї сторони Задзеркалля.
Дівчина просяяла усмішкою, але Гусінь лише суворо подивився на неї й серйозно сказав:
— Мелясна криниця — це лише легенда.
Кет розгубилася.
— Так, звісно. Я просто пожартувала.
Це була стара легенда про те, що коли випити з мелясної криниці, то в людини загояться всі рани й вона почне молодіти. Просто ніхто не мав жодного уявлення, де шукати мелясну криницю. Казали, що криниця була десь у Дзеркальному лабіринті, але вона весь час пересувалася з місця на місце, тож, якщо спробувати її знайти, можна просто заблукати. Однак більшість людей говорила, як і чоботар, що її взагалі немає.
Гусінь буркнув:
— Ви несмішно пожартували.
— Я й не збиралася смішно жартувати.
— Тоді що збиралися робити?
Кет завагалася.
— Лише… пудинг із родзинками, якщо відкриємо пекарню.
Гусінь довго дивився на неї, перш ніж встромити кальян назад у рота.
— Ну що ж, — сказала вона. — Дякуємо, що допомогли нам.
Розвернувшись, вона схопила Мері Енн за лікоть і потягнула на вулицю під сонне хропіння дверного дзвоника.
Вони не зробили й десятка кроків, а Мері Енн вже зав’язувала стрічки свого капелюшка.
— Справжнє диво, що він так довго протримався в бізнесі, правда?
— Авжеж, — сказала Кет, хоч насправді вже забула про старого буркотуна. — Як гадаєш, Герцог погодиться здати нам приміщення в оренду?
— Складно сказати, — озвалася Мері Енн. — Сподіваюся, він вчинить як ділова людина, керуючись нашим ґрунтовним бізнес-планом і фінансовими розрахунками.
Кет похитала головою.
— Ніхто так не думає, крім тебе, Мері Енн. Здається, Герцог непогано до мене ставиться, принаймні незгірше, ніж до всіх решти. Однак він також знає, що я донька вельможі, яка має цікавитися пошуками чоловіка, а не орендою крамниці. Він може вирішити, що вступати зі мною в ділові стосунки — це конфлікт цінностей.
Вона підвела очі, уявляючи, як Герцог відвертає від неї носа.
— Але якби в нас був дозвіл твого батька…
— Так, якби був…
У Кет похолонуло в животі — як завжди, коли вона згадувала про те, що час порушити цю тему з батьками. У такі миті мрія та реальність відштовхувалися одна від одної, як олія та вода. Вона багато разів уявляла розмову з батьками, що скаже, щоб переконати їх вкласти гроші або принаймні дозволити їй відкрити пекарню… але вони ніколи не погоджувалися. Навіть у її фантазіях.
Вона однаково залишалася донькою маркіза.
А втім, поки вона робитиме, що може й без них, принаймні деякий час.
— Ми доволі скоро знатимемо відповідь. — Кет розкрила парасольку, поки дівчата прямували до карети. — Сьогодні ми завітаємо до Герцога з візитом.
ШЛЯХЕТНИЙ Пігмаліон Кабан, Герцог Тусканський, жив у гарному цегляному будинку на пагорбі. На даху височіло пів дюжини димарів, уздовж під’їзної алеї росли яблуні, а в повітрі стояв запах сіна, хоч Кетрін не розуміла, звідки він доносився. Знову лишивши лакея чекати в кареті, вони з Мері Енн попрямували до будинку. У руках Кет була візитівка, а в Мері Енн коробочка з тістечками, які Кет приберігала для таких випадків.
Двері їм відчинила економка.
— Добрий день, — сказала Кет, простягнувши візитівку. — Чи вдома Його Світлість?
Економка на мить розгубилася, ніби гості — це якась надзвичайна подія, хоча, може, для Герцога так воно й було.
— Я…я маю запитати, — сказала вона, заїкаючись, узяла візитівку і зникла всередині, залишивши їх на порозі.
За кілька хвилин економка повернулася і провела їх у вітальню з вазою, повною червоних яблук, обставлену хоч і старими, але зручними меблями. Кет сіла, а Мері Енн лишилася стояти як слухняна прислуга своєї господині.
— Чи не бажаєте чаю? — запитала економка. Тепер у неї сяяли очі, нерішучість, з якою вона зустріла їх у дверях, змінилася на схвильований ентузіазм. Здавалося, що вона дуже прагне догодити гостям, що були тут рідкістю, як здогадалася Кетрін.
— Це було б чудово, дякую.
Економка поспішно вийшла. Щойно за нею зачинилися одні двері, як відчинилися другі й в кімнату ввійшов Герцог.
На ньому був оксамитовий сюртук, а в одній ратиці він тримав візитівку Кетрін. Герцог подивився на Кетрін, потім на Мері Енн, і його напружені плечі трохи опустилися, так, ніби він був розчарований.
Кетрін підвелася й зробила реверанс.
— Добрий день, Ваша Світлосте.
— Леді Пінкертон. Яка несподіванка, — він жестом запросив її знову сісти, а сам умостився на стільці навпроти, закинувши ногу на ногу.