Майже, хай і не зовсім, усміхаючись на її втручання.
— Ну звісно, — сказав він. — Оце розумний підхід до справи.
Він закинув перчену булочку собі до рота. До його нижньої губи прилипла крихта. Герцог не дивився на Кетрін і заговорив лише, коли майже допив чай.
— Я матиму на увазі вашу пропозицію щодо оренди, коли пан Гусінь звільнить приміщення.
Кет здалося, що зараз вона злетить.
— О, дякую…
— Але теж хочу попросити вас про послугу, леді Пінкертон.
Подяка застрягла в горлі, яке й досі свербіло від перцю. Кет проковтнула її у відчайдушній надії, що Герцог зараз попросить її довіку забезпечити його свіжими булочками без перцю.
— Звісно, — сказала вона. — Як можу вам допомогти?
Маска впевненості знову сповзла з його обличчя, і, якби Герцог не був так схожий на порося, Кетрін подумала б, що у нього вигляд радше як у переляканого ягняти.
— Ви подруги з… — ікла ворухнулися, коли він ковтнув слину, — з леді Мірл, чи не так?
Вона здивовано подивилася на нього. «Подруги» — не найточніше визначення її стосунків із Марґарет Мірл, але…
— Так. Так, ми з нею досить близькі подруги.
— Чи не могли б ви… сподіваюся, що прошу не забагато… замовити за мене прихильне слівце?
Вона схилила голову набік.
— Перед… леді Мірл?
— Саме так. Розумієте, я… — Він зашарівся, а на його губах промайнула ніякова посмішка. — Вона мені дуже подобається.
Кетрін кліпнула очима.
— Леді Марґарет Мірл?
Герцог помітив би вираз недовіри на її обличчі, якби не був зайнятий тим, що роздивлявся стіну.
— Я знаю. Божевілля з мого боку думати, що можу бути вартим такого дивного створіння, або що вона коли-небудь поділить мої почуття. Просто… чарівніше й миліше од неї немає нікого у світі, ви згодні? Така розумна. Така доброчесна. І така, така… — Він ледве не зомлів. — Елегантна красуня.
Він наважився підвести очі.
Кетрін умить затулила рота і спробувала напустити на себе співчутливий вигляд.
Заспокоєний, Герцог знову відвернувся.
— А я навіть не можу наважитися заговорити з нею. Не уявляю, що вона про мене думає.
Прикусивши язика, Кет згадала про всі в’їдливі зауваження, які протягом багатьох років Марґарет робила на адресу Герцога, здебільшого про те, який він пихатий і зарозумілий. Вона теж колись бачила в ньому ці риси, але тепер більше не вважала, що сказане справедливе.
Це було складно уявити. Вона не пригадувала, щоб вічно самотній лорд Кабан коли-небудь виявляв прихильність до когось із дам, так само як не могла згадати жодного чоловіка, який виказував би інтерес до нестерпної й негарної Марґарет Мірл.
І… ось воно. Нарешті знайшли одне одного. Прямо перед її очима. Достоту як пудинг і пиріг.
Вона спробувала всміхнутися, сподіваючись полегшити відчай, написаний на обличчі Герцога.
— Я залюбки замовлю за вас прихильне слівце, Ваша Світлосте.
РОЗДІЛ 10
ДНІ, ЩО ПЕРЕДУВАЛИ королівському чаюванню, були суцільною мукою. Кет із жахом думала про те, як знову зустрінеться з Королем. Мати теж тривожилася, хоч вони й очікували від цієї зустрічі геть різного.
Це було схоже на шахрайство: пекти тацю макаронів, щоб завоювати серце Короля, коли Кет зовсім не хотіла завойовувати його серце. А втім, вона була рада приводу провести день на кухні, де не мала турбуватися про те, що їй накажуть вправлятися в чомусь малокорисному, наприклад у вишиванні.
Ох, якби ж то Король змінив ставлення до неї. Якби тільки йому стало так соромно через її втечу, що він не наважився б повторити свою спробу або принаймні цього разу освідчився б наодинці, а не при всіх.
Хоч і від цієї думки вона теж здригалася.
День чаювання наближався, тож її тривога зростала, і Кет дуже нервувала та хвилювалася. Вона намагалася не признаватися в цьому навіть собі, але нетерпляче чекала на цей день. Не заради Короля, ігор на галявині або навіть тістечок і сендвічів.
Вона сподівалася на ще одну зустріч із придворним блазнем.
Він більше не з’являвся в її снах, тож дівчина палко бажала знову спіткати його, уявляючи всі можливі подробиці їхнього наступного побачення.
Кет хотілося знову бачити його життєрадісну усмішку, викликати в нього веселий сміх, відчути дотик його пальців на своїй шиї.
Вона на мить задумалася, піднявши кондитерський мішок над листом для випікання, де п’ятнадцять кружалець тіста чекали перетворення на пухкі мигдалеві печива. Її шкіра розчервонілася, але не від духовки, а руки почали тремтіти, що неприйнятно для такої делікатної справи.