— А як же ці бідні придворні? — прошепотіла вона. — Що з ними буде?
На якусь мить здалося, що посмішка Чешира стала не такою широкою.
— Що з ними, уже відомо, люба Кетрін. Учора вранці біля Лісу Безвиході знайшли два клаптики картону.
Вона відсахнулася від нього.
— Ні… може, це не…
— Це вони. На одному з клаптиків було видно фрагмент зображення бубни.
Він скривився й відвернувся, щільно замруживши очі. Вона раптом відчула себе маленькою дитинкою. Дитинкою, яку покарали, хоч ніхто Кет не картав, крім неї самої. Два дні вона тільки те й робила, що боялася зустрічі з Королем і мріяла про Блазня, і весь цей час двоє придворних вже були мертві, а чудовисько розгулювало на волі.
— Я вчора навідалася до Герцога Тусканського, — сказала вона. — Жербельковт його поранив. Хтось іще постраждав?
— Здається, що ні, й це нам дуже пощастило. Бо ще однією жертвою ледве не стала леді Марґарет Мірл.
— Про що ти говориш?
— Коли монстр вломився у вікно, то… знаєш, не хочу, щоб здалося, ніби я надто високої думки про себе, але на вигляд було так, немовби він летить прямо на мене. А я, бачиш, усе ще сидів у дівчини на голові. Тому я зник…бо так підказав інстинкт, а зовсім не тому, що я боягуз, запевняю тебе.
— Ну звісно.
— Я знову з’явився в іншому кінці зали саме вчасно, щоб побачити, як лорд Кабан кинувся між леді Мірл і звіром.
Вона аж рота розтулила від здивування.
— Який героїзм!
— Хіба не дивно, як часто збігаються героїзм і безглуздя. У цього монстра були пазурі, як ножі, він ледве не відтяв Герцогові голови. Гадаю, йому пощастило, що рана лише поверхнева. — Чешир почухав за вухом. — Він буває упертий, як свиня.
— Але ж Жербельковт його не вбив.
— Ні. Він помітив бенкетний стіл і двох придворних біля нього. Схопив їх, знявся вгору й вилетів через балконні двері. Усе сталося дуже несподівано.
Кет втомлено притулилася до столу.
— Мені й уві сні не снилося, що таке може статися в нашому Королівстві.
Чешир примружив очі, затримавши на ній погляд на якусь мить. Потім почав розчинятися в повітрі, смуги на його хвості повільно танули одна за одною, починаючи з кінчика.
— Такі речі не трапляються в усіх снах, люба дівчинко, — сказав він, зникаючи по саму шию. — Вони трапляються лише в кошмарах.
Його голова закрутилася у спіраль, і Чешир щез.
РОЗДІЛ 11
ЩОЙНО КЕТ минула алею і вийшла на розлогу зелену галявину перед Замком Чирвових Сердець, вона почала шукати його.
Дівчина нічого не могла з цим удіяти, як не старалася. Її очі пробігали по юрбі гостей, виглядаючи серед дамських і чоловічих головних уборів крислатий блазнівський капелюх. Вона напружилася всім тілом і затамувала дух, чекаючи миті, коли побачить його — якщо він тут узагалі з’явиться, звісно. Чи блазні відвідують прийоми в королівському саду? Вона не знала.
Вона почувалася цілковитою ідіоткою, вітаючи лордів і баронів, леді й графинь, водночас розглядаючи кожного нового гостя, ловлячи кожен відблиск чорного серед барвистого вбрання знаті. Вона знала, що мала б шукати Короля. Мати категорично наполягала, щоб Кетрін привіталася з Королем, щойно прибуде. Вона мала вручити йому ніжні макарони зі смаком троянди, заховані в кишені спідниці, а потім не полишати його товариства аж до кінця прийому або поки на її пальці не з’явиться коштовна обручка.
Кет відчула полегкість, коли, обійшовши галявину, так і не знайшла Короля.
І розчарування, бо Джеста теж не було видно.
Дурні мрії. Дурні фантазії. Дурне лимонне дерево, і білі троянди, і…
А якщо він узагалі не з’явиться? Невже вона марно вдягла найкращу сукню сьогодні? Вона тільки щойно зрозуміла, що вибрала її саме для нього.
— Моя люба Кетрін, як доречно ви сьогодні вбрані.
Вона обернулася й побачила Марґарет Мірл, яка весело скакала по траві з двома бадмінтонними ракетками в руках. Вона була в усьому жовтому, як соняшник, а на її голові був декоративний капелюшок, схожий на велетенський бутон троянди, що от-от розпуститься.
Кетрін схилила голову набік. Сьогодні в Марґарет з’явилося щось нове. Щось таке, що складно пояснити. Якби Кетрін не знала її як облуплену, то подумала б, що сьогодні у цьому капелюшку, у цьому світлі Марґарет здається майже…
Ні, не гарненькою. Однак принаймні не осоружною для очей.
Може, Кетрін тепер бачила її в новому світлі, тому що знала, як вона подобається Герцогу.