— Добрий день, леді Марґарет, — сказала вона, присідаючи в реверансі.
— День справді добрий, напевно, — відповіла Марґарет, — хоча необґрунтований оптимізм не виправданий для тих, хто хоче уникнути розчарувань. А втім, сподіваюся, що принаймні сьогоднішній день буде кращий, ніж день балу. Ви чули, яке лихо зі мною трапилося?
Вона притиснула ракетки до грудей.
— О так, я знаю, що на вас напав Жербельковт. Уявляю, як це було жахливо! Я дуже рада, що ви не постраждали.
Вимовивши ці слова, Кетрін усвідомила, що говорить правду.
Однак Марґарет лише пирхнула у відповідь.
— Так, так, жахливо, але ви чули, що перед цим зробив ваш огидний кіт?
— Мій… кіт? Ви маєте на увазі Чешира? Я не сказала б, що він мій кіт.
— Хай там як, але він неприємна істота, яку не годиться терпіти в культурному товаристві. Сподіваюся, сьогодні ви лишили його вдома.
Кет нахилила голову, вдаючи, що нічого не знає.
— Що він зробив?
— Ах боже мій, складно повірити, що ви досі нічого не чули. Це був кошмар. Той покруч несподівано з’явився нізвідки, як зазвичай робить, і плюхнувся прямо мені на голову.
Марґарет здригнулася.
— Я впевнена, що Чешир не мав лихих намірів. Власне, мені здається, що ви йому подобаєтеся.
Марґарет надулася.
— Сподіваюся, що ні. Мене втішає лише одне — що всі були зайняті Жербельковтом, і це затьмарило мої муки… ах, мої страждання!
— Так, сподіваймося. — Кетрін стиснула руки й вирішила не згадувати бідних бубен-придворних. — А ви не знаєте, чи справді Король щось говорив на балу про… свою наречену?
— Він збирався просити чиєїсь руки, але все пішло шкереберть. Ви справді багато пропустили того вечора, леді Кетрін.
— Звісно, я дуже шкодую, що мене там не було. А чи багато було чуток про те, хто та наречена?
— Звідки мені знати? Я не з тих, хто пліткує. Плітки завжди закінчуються скислим молоком.
— Безперечно. Це чудове правило, на яке варто спиратися в житті.
Кет із поважним виглядом кивала головою, коли помітила лорда Кабана, який прогулювався галявиною в товаристві вдови Графині Раздватри. Графиня однією рукою спиралася на руку герцога, а у другій стискала тростину, яка весь час грузла у м’якій траві. Вона із запалом про щось говорила, але погляд Герцога перебігав із Марґарет на Кет, потім вниз на землю і знову на Марґарет. На його обличчі з подвійним підборіддям застиг вираз болісного занепокоєння.
Кет прочистила горло й по-змовницьки нахилилася до Марґарет.
— Розкажіть мені більше про Жербельковта, — сказала вона пошепки. — Вам було дуже страшно?
— Ах! Чи ми справді мусимо про це говорити? — Марґарет піднесла руку до чола. — У мене паморочиться в голові, як згадаю. Ви хіба не знали, що коли чудовисько вломилося у вікно, то кинулося прямо на мене? Не знаю чому. Напрошується думка, чи не відчуває істота з такими лихими нахилами природного потягу до когось доброчесного й високоморального, як-от я.
— Е-е… так, — сказала Кетрін. — Саме ця думка й напрошується.
— Воістину. До того ж кошмари переслідуватимуть мене аж до смертного одра. Навіть зараз бачу його ікла, щойно заплющу очі, й досі чую скрегіт гігантських пазурів.
Кетрін узяла її під лікоть на знак співчуття.
— Так, але… вас врятували, чи не так? Я чула про героїчний вчинок Герцога. Це правда, що він кинувся між вами й чудовиськом?
Марґарет засопіла.
— Радше він просто не встиг забратися з дороги. Цей чоловік так само зграбний, як дикий кабан.
Кетрін зіщулила очі:
— Власне, дикі кабани бувають доволі прудкі й сильні…
— А! Он він! Мерщій, махайте, а то він подумає, що це ми його обговорюємо. — З посмішкою, більше схожою на гримасу, Марґарет поворушила пальцями в бік Герцога та Графині.
Герцог одразу відвернувся, сховавши величезне підборіддя в зелену краватку.
— Яка зверхність, — пробурчала Марґарет.
— Я починаю думати, що він просто соромливий…
— Ми не повинні заохочувати таку негідну поведінку, Кетрін. Це однаково, що платити морквою за візок, перш ніж кінь отримає винагороду.
Кет спробувала відгадати, що це могло б означати, але швидко здалася.
— Я не здатна знайти жодної вади у вашій мудрості, Марґарет.
Марґарет презирливо посміхнулася.
— Як цікаво! Здається, Графиня фліртує з ним! Що за мерзенна жінка.
— Я не впевнена…
— Я теж могла б схопити за руку будь-кого з чоловіків, якби хотіла прикинутися, що маю кривий хребет.
— Чесно кажучи, у неї справді кривий хребет.
— Так, і, схоже, бажання примножити статки. Уявляєте, як це, вклонятися Її Світлості Герцогині Раздватри? Або Її Достойності Високоповажній Графині Тусканській? Кому потрібно стільки розлогих слів?