— Мені здається, що він просто допомагає старій дамі перетнути галявину.
Марґарет сердито подивилася на неї.
— Ви спостережливі, як мухомор, леді Пінкертон.
Кет спробувала спрямувати хиткий корабель їхньої розмови в безпечніше річище.
— Ну, навіть якщо Графиня і фліртує, гадаю, що насправді Герцог захоплений…
— О, ні. Вони йдуть сюди. — Марґарет повернулася до них спиною. — Вдамо, ніби граємо в бадмінтон, щоб вони не чіплялися до нас.
Марґарет тицьнула другу ракетку в руку Кетрін.
— А це не буде неввічливо?
Не звертаючи на неї уваги, Марґарет поспішно відбігла на достатню відстань, підкинула вгору волан — довгоносого колібрі — й вдарила по ньому в бік Кетрін. Кет інстинктивно пригнулася, щоб відбити удар, але схибила. Колібрі встромився носом у дерен.
— Вибачте, люба Кетрін! — радісно закричала Марґарет, так, щоб було чутно на половині галявини. — Вам справді треба більше тренуватися.
Кет нахилилась і висмикнула птаха з трави. Його тріпотливі крила дзижчали.
Вона глянула на Марґарет, яка вперто не дивилася на Герцога, тоді як Герцог, стоячи неподалік, не зводив із неї очей, тепер, коли йому не загрожувала небезпека бути викритим.
Поряд із ним Графиня й далі просторікувала, не помічаючи, що його увага блукає деінде.
— Нумо, Кетрін, — підганяла її Марґарет. — Парируйте.
Зітхнувши, Кетрін підкинула птаха в повітря і вдарила по ньому ракеткою в бік Марґарет. Вони зробили три передачі одна одній, і з кожним ударом Марґарет ставала дедалі завзятішою. Хоча Кетрін ніколи не вважала себе спортсменкою, але була у кращій формі, ніж супротивниця, яка скоро захекалася, пішла червоними плямами й морщилася від напруги. Проте брак вміння Марґарет зрівноважувала рішучістю і з третього удару спрямувала птаха над головою Кетрін. Кет пригнулася й розвернулася, щоб простежити за його польотом — саме назустріч величезному чорному ворону.
Кетрін ахнула.
Колібрі на мить застиг у повітрі, а тоді рвонув у протилежному напрямку, тріпочучи крильцями. Він завагався, не знаючи, що робити далі, а потім звернув до живого паркану.
Кетрін було байдуже. Її серце шалено калатало, а очі нишпорили по натовпу гостей. По сукнях і жилетах, циліндрах і капелюшках.
Вона розгледіла Блазня серед столиків, за якими дами обмахувалися віялами і сьорбали чай, сяючи до нього усмішками, а він награвав на мандоліні. У повітрі над ними закаркав Ворон, і Джест подивився вгору, далі граючи. Ворон пірнув униз й опустився йому на плече.
Спершу здавалося, що він її не помічає. Однак поки Кет дивилася на нього, не ховаючись, як дитина на перше свято в житті, він теж глянув на неї.
Їхні очі відразу зустрілися, ніби він точно знав, де вона.
Ніби певний час стежив за нею і чекав, коли вона його помітить.
Кетрін здалося, що навіть звіддаля вона побачила, як Джест ледь помітно усміхнувся до неї.
Вона заніміла. Більше не відчувала м’якої трави під ногами. Ані ракетки, затиснутої в долонях. Ані волосся, прилиплого до вологої шиї.
Ця мить дала відповідь принаймні на одне запитання. Кет відчула, що Блазень вабить її, як ніколи досі, хоч і не знала, чи це просто потяг, чи якась інша, могутніша сила, і не мала досвіду, на який могла б спертися.
Джест відвернувся. Зв’язок урвався, і Кетрін глибоко вдихнула, радіючи, що врятувалася від власної необачності.
Він дивився доволі довго, щоб роздмухати її цікавість, і доволі коротко, щоб її вже не можна було згасити.
Джест швидко зібрав юрбу глядачів. Навіть дехто з пік-садівників припинив працювати й слухав, як Блазень грає. Кетрін здивовано побачила серед публіки свою матір, яка так само радісно всміхалася, як і решта.
Пісня закінчилася, останні звуки долетіли до Кетрін із протилежного боку галявини, а за ними почувся захоплений гомін й оплески натовпу.
Джест засунув мандоліну за пояс і вклонився. Ворон знову знявся в повітря і полетів до грядок, де вирощували зілля.
— Кетрін! Припиніть валяти дурня. На що це ви витріщилися?
— Що? Я… — Вона знову стояла віч-на-віч із Марґарет, дряпаючи нігтями сітку ракетки. — Я задивилася… на Ворона. Ви його бачили? Здається, що… Блазень уже закінчив. О господи, Марґарет, що відбувається з вашим капелюшком?
Обличчя Марґарет засяяло, і вона обережно простягла руку до голови.
— А що з ним відбувається? Скажіть.
— Він… розквітає, — сказала Кет, дивлячись, як розкривається бутон троянди завбільшки з голову Марґарет.