— А ви, мабуть, та сама великомудра леді Марґарет, про яку я стільки чув, — сказав він, цілуючи ручку і їй, а потім… — І… чарівна леді Пінкертон, якщо не помиляюсь?
Його увага була знов прикута до неї. Шкіра його рукавичок на її пальцях була тепла й м’яка, а легенький дотик вуст до руки навряд був вартий того жару, що залив її аж по самі вуха. Його насурмлені очі сміялися. Вони вдвох зберігали спільну таємницю.
— Дуже приємно, пане Блазню, — сказала Кет, радіючи, що її голос не тремтить.
Він усміхнувся ще ширше.
Лорд Кабан оправив жилет і розпрямив плечі, знову опанувавши себе.
— А як щодо вас, леді Мірл? Не пригадую, щоб я чув про які-небудь… пропозиції на вашу адресу.
Кет затремтіла. Вона розуміла, що Герцог зовсім не мав наміру сказати щось жорстоке, але в нього раптом змінився вираз обличчя, і сповнене надії запитання пролунало так, ніби він насміхається.
Звісно, саме це й почула Марґарет.
Спалахнувши, вона вирвала ракетку з рук Кетрін.
— Не бачу, як це вас обходить. Вас або будь-кого іншого, коли так. Однак, якщо хочете знати, я вважаю, що стою вище за такі дріб’язкові речі, як залицяння й лестощі. Волію радше присвячувати час удосконаленню інтелекту, посилено вивчаючи філософію і вшиваючи відповідні цитати та приклади в підкладку моїх суконь. А тепер перепрошую, але йду шукати свого колібрі.
Вона поправила капелюшок на голові й рушила туди, куди полетів птах, лишивши позаду приголомшеного Герцога і Графиню, яка нічого не помітила.
— Здається, я знаю відповідь на ваше запитання, — сказав Джест жартівливо, але не злостиво.
Він приязно всміхнувся до Герцога.
— Наступного разу вам більше пощастить, друже.
Зітхнувши, лорд Кабан вклонився Кетрін, зняв капелюха й повів Графиню геть, втративши будь-який інтерес до розмови, щойно Марґарет пішла.
— Перепрошую, що втрутився, — сказав Джест, хоча говорив він тихо, і вона ледве чула його крізь раптове шалене биття серця.
— Не треба вибачень, — сказала вона. — Боюся, що я зробила Герцогу ведмежу послугу, хоча хотіла допомогти.
— Так часто трапляється з добрими намірами. А сватати інших — це ваше постійне хобі, чи Герцогу просто пощастило бути випадковим одержувачем ваших послуг?
— Боюся, поки що мої послуги не дали ані щастя, ані користі, хоча, власне, це моя перша спроба. Герцог закоханий у леді Мірл, але, як ви, мабуть, помітили, не вміє цього висловити. Тому в нас із ним… взаємний обмін послугами. — Вона знизала плечима. — Це складно пояснити.
— Отже, ви торгуєте послугами. Матиму на увазі.
Він усміхнувся.
Вона теж усміхнулась у відповідь.
— До речі, про послуги, — сказав він, трохи вагаючись. — Ледве не забув. Мене послали за вами, леді Пінкертон.
— За мною?
Він зімкнув руки за спиною, вдаючи королівського зброєносця.
— Його Величність запрошує вас на розмову.
РОЗДІЛ 12
КЕТРІН ІШЛА З ДЖЕСТОМ і дедалі більше хвилювалася. Живіт зводило від думки про зустріч із Королем, але дівчина намагалася підготувати себе до того, що, як вона вважала, неминуче має скінчитися його освідченням.
Підготувати себе було нелегко, бо вона не знала точно, якою буде її відповідь. Щоразу, коли вона уявляла свій розпач, якщо погодиться, перед очима виникали її радісні батьки. Такі горді. А як вихвалятиметься мати…
Її почуття нагадували гойдалки, і приборкати їх аж ніяк не допомагав невимушений свист Блазня, який ішов трохи попереду, ні стрункий обрис його плечей, ні елегантна неспішна хода, від якої в Кетрін чомусь швидше билося серце.
У неї йшла обертом голова. Може, вона знову зомліє? Вона майже погодилася з цією думкою.
Джест привів її на подвір’я, оточене самшитом і дзвониками, що мелодійно дзвеніли. У центрі був фонтан, а Король балансував по його краю, витягнувши в боки руки, як линвоходець.
Джест кашлянув.
— Ваша Величносте, дозвольте представити леді Кетрін Пінкертон.
Король радісно заверещав і зіскочив із краю фонтана.
Кетрін вклонилася, проклинаючи себе за те, що не знепритомніла дорогою.
— Дякую, Джесте, дякую. Це все, можеш іти!
Король заплескав у долоні, а Джест вклонився по черзі йому й Кетрін. Здавалося, Блазень завагався, зустрівши її погляд, ніби побачив благання в її очах. «Будь ласка, будь ласка, тільки не кидай мене», — крутилося в її голові.
Він насупив лоба.
Кетрін опанувала себе й відвела очі.
— Я буду недалеко, — сказав Джест, — якщо знадоблюся.
Він сказав це Королю, але Кетрін підозрювала, що насправді Джест звертався до неї. Вона не підводила очей, аж поки на подвір’ї не стих легкий звук його кроків.