Кетрін насупилася. Вона хотіла б почути цю історію.
Невдоволено хмикнувши, Маркіза сказала:
— Хоч би хтось колись попередив, як складно мати доньку на виданні. А тут ще клопоти з фестивалем. Якби завершилися митарства з цим одруженням, я повністю присвятила б йому свій час, як роблю щороку, але зараз мушу розриватися у двох різних напрямах. Так я ніколи не зможу повністю зосередитися на фестивалі.
Кетрін помітила, що Мері Енн не втрималася й закотила очі під лоба. Хоча господарями фестивалю були Маркіз із Маркізою, але всю роботу виконували слуги.
— Мені дуже шкода, мамо, — сказала Кетрін.
— Найгірше те, що все королівство нині в нестямі через цього… Жербельковта.
Вона здригнулася.
— Це жахливо, — сказала Кетрін розсіяно, бо перед нею поставили хлібний пудинг, що пашів і соковито пахнув ваніллю та заварним кремом. Ковтаючи слинку, вона взяла десертну ложечку.
— О господи, ні, — сказала мати. — Не роби дурниць, Кетрін. На фестивалі всі подумають, що це не ти, а якийсь морж. Ебіґейл, забери це.
Кет схлипнула, дивлячись услід десерту, який поспішно виносили з кімнати. Вона притиснула долоню до живота, відчуваючи його під корсетом і гадаючи, чи має рацію її мати. Невже вона справді стає схожою на моржа? Їй майже завжди хотілося солодкого, але Кетрін дозволяла його собі ну, може, раз чи два на день. У цьому немає нічого незвичного, правда? І вона не відчувала, що погладшала, навіть якщо її корсети й свідчили про протилежне. Вона помітила співчутливу усмішку Мері Енн, яка доливала вино в келихи на столі.
— А в тебе є якісь думки з цього приводу, пане Пінкертоне?
Маркіз дивився, як зникає хлібний пудинг, із таким самим сумом, що й Кетрін.
— З приводу того, що ти звеліла винести десерт? — запитав він. — Так, маю, що сказати у зв’язку з цим.
— Ні, старий, я не про це. Хоча, знаєш, у неї це від тебе.
Кет наїжачилася.
— Взагалі-то я теж тут сиджу.
Мати відмахнулася від Кетрін.
— Я запитую, чи маєш ти якісь думки щодо шлюбних перспектив твоєї доньки. Перспектив, які стають дедалі більш непевними, поки ми тут сидимо й журимося.
— Я не журився б, якби зараз їв хлібний пудинг, — пробурмотів Маркіз.
Мати судомно позіхнула.
— Ти ж знаєш, що ми не мали жодних інших пропозицій. Ніхто не сватався. Ніхто!
Кет облизнула губи, і в її голові промайнула думка, що саме час розповісти їм про пекарню. Просто зараз. Кращої нагоди не буде, адже саме тепер увага їх обох звернена на неї.
Тут і тепер.
Попросити їх тут і тепер.
Вона випросталася на стільці.
— Власне, є одна перспектива, мама?. Та, яку я… збиралася обговорити з вами обома.
Мері Енн заклякла на місці, але Кет намагалася не дивитися на неї, бо знала, що лише більше нервуватиме від її присутності.
— Є одна річ, про яку я міркувала останнім часом. Ну насправді вже доволі давно. Однак мені не завадила б ваша допомога і… підтримка. І ти сам щойно сказав, папа?, що я здатна досягти всього, чого по-справжньому забажаю…
— Та кажи вже, дитино, — сказала мати, — ми не можемо чекати весь вечір.
— Це… стосується мого хобі. Моєї… випічки.
Мати здійняла руки вгору.
— Ах, твоя випічка. Ось воно що. Саме тому ніхто із чоловіків не хоче мати з тобою справу. Де це чувано, щоб донька маркіза пекла замість гаптувати або грати на фортепіано!
Кетрін перелякано глянула на Мері Енн, яка почала скручувати у вузлики зав’язки фартуха.
Вона знову обернулася до матері.
— Але… ти щойно погодилася, що це одна з причин, чому Король уподобав мене. Він любить мої десерти. Хіба ти не рада, що вмію щось добре робити?
Мати розреготалася, але батько схвально кивав до неї.
— Мені подобаються твої десерти, — сказав він. — Пам’ятаєш, який ромовий торт ти спекла до мого дня народження? З родзинками? Ти маєш ще раз його приготувати.
— Дякую, папа?. Залюбки спечу.
— Не потурай їй.
— Мама?, будь ласка. Послухай мене лише хвилинку… і спробуй не робити поспішних висновків.
Маркіз зацікавлено нахилився вперед. Маркіза пирхнула й схрестила руки на грудях, але принаймні уважно слухала Кет. Мері Енн стояла в кутку, мовчки рахуючи вузлики, які встигла нав’язати.
— Розумієте, — сказала Кетрін, — у місті є крамниця, яка ось-ось має звільнитися. Це майстерня чоботаря, що на Головній вулиці. Ну і я тут подумала…
— Вибачте, що перериваю, мілорде.
Кет замовкла і, обернувшись, побачила пана Пінгвіна, їхнього дворецького, який стояв на порозі їдальні, як завжди, одягнений у смокінг.