— До нас гості.
— О цій порі? — приголомшено сказала Маркіза. — Скажіть їм, щоб приходили завтра.
— Але, міледі, — сказав пан Пінгвін, — це Король.
РОЗДІЛ 15
У ЇДАЛЬНІ ЗАПАНУВАЛА ТИША. Минула мить, ще одна, і ще одна… перш ніж мати Кет підхопилася з-за столу.
— Велаґіґ! Чого ти чекаєш? Негайно йди й привітай його!
— Ем… так. Звісно, люба.
Маркіз кинув серветку на стіл і пішов у вітальню слідом за паном Пінгвіном.
— Ми зараз прийдемо! Не відпускай його!
Маркіза кинулася до Кетрін. Мати висмикувала пасма волосся з її зачіски й розкладала хвилястими локонами по плечах. Щипала Кет за щоки. Змочила серветку в найближчій склянці з водою, до якої дотягнулася, і терла їй вуста.
Кет спробувала ухилитися.
— Припини! Що ти робиш?
— Приводжу до ладу тебе! Король тут!
— Так, але він не просив у мене аудієнції.
— Звісно, він не просив у тебе аудієнції, але саме тому він зараз тут!
Мати взяла обличчя Кет в обидві руки, сяючи усмішкою.
— О, моя люба, дорогоцінна дівчинко! Я так пишаюся тобою!
Кет насупилася.
— Лише хвилину тому ти була…
— Забудь про те, що було хвилину тому, Король зараз тут.
Мати відступила від неї й замахала обома руками, виганяючи її з кімнати.
— Іди. До вітальні. На, пожуй.
Вона зірвала листок м’яти з букета на тумбі й запхала його Кетрін до рота.
— Мамо, — сказала Кет, випльовуючи непережований листок, — я не збираюся з ним цілуватися.
— Не будь такою песимісткою.
Кетрін сполотніла від самої думки про таку можливість.
Мати випхала її у двері, і Кетрін поспішно минула кабінет батька, увійшовши у вітальню, де стояв її батько в товаристві Короля, Білого Кролика, двох охоронців — П’ятірки й Десятки треф, а також…
У неї серце мало не вискочило з грудей, але дівчина тихо наказала йому вгамуватися, і воно опустилося на місце.
Джест стояв позаду королівського почту весь у чорному вбранні, заклавши руки за спину. Він розглядав портрет одного з далеких предків Кетрін, але виструнчився, коли Кетрін і її мати зайшли в кімнату.
У її грудях вибивав барабанний дріб. Вона ледве встигла перевести дух, як знову підскочила від несподіванки, коли на всю кімнату просурмила сурма.
Джест дивився на підлогу золотими очима.
Білий Кролик опустив сурму.
— Його Королівська Величність Король Чирвових Сердець!
— Ваша Величносте! — вигукнула Маркіза.
Кет слідом за матір’ю присіла в реверансі, щосили намагаючись зберегти самовладання.
— Ваш візит — висока честь для нас! Чи не вип’єте чаю? Ебіґейл! Принеси чаю!
Король прочистив горло, кілька разів стукнувши себе по грудях.
— Дякую, леді Пінкертон, ваш чоловік уже запропонував мені чай, а я відмовився від цієї гостинної пропозиції. Я не хочу забирати у вас багато часу.
Він, як завжди, усміхався, але це була не весела усмішка, до якої звикла Кет, а якась ніякова, нервова.
Він не дивився на неї.
Кет усю нудило, і вона була вряди-годи рада, що цього разу мати наказала забрати десерт.
— Але чи не бажаєте принаймні сісти, Ваша Величносте?
Маркіза вказала рукою на найкраще крісло в кімнаті — зазвичай це було місце Маркіза.
Відкинувши червоний плащ, Король вдячно кивнув і сів.
Маркіз і Маркіза одночасно опустилися на канапу навпроти. Кетрін здогадалася теж сісти, лише коли мати простягнула руку їй за спину й смикнула за спідницю.
Охоронці стояли, втупившись у стіну, притиснувши до боків списи з трефами-наконечниками. Білий Кролик зажурився, бо його не запросили теж сісти.
А Джест…
Джест був мовчазний і нерухомий, а Кет не могла відвести від нього очей. Хай він бешкетник і гульвіса, але всупереч здоровому глузду дівчина відчувала, що він вабить її, як ніколи досі. Вона крадькома поглядала на нього, ніби збирала жалюгідні недоїдки, сподіваючись знову зліпити їх у торт.
Король ніяк не наважувався заговорити, і тоді мати Кетрін, сяючи усмішкою, сказала:
— Як нам сподобалося сьогоднішнє чаювання, Ваша Величносте. Ви так нас балуєте, підданих вашого королівства.
— Дякую, леді Пінкертон. Це було чудове зібрання.
Король вирівняв корону на голові. Здавалося, він до чогось готується.
Кетрін сиділа прямо, незручно вмостившись на краю канапи, й теж готувалася.
Зараз він попросить її руки.
А її батько погодиться.
І мати погодиться.
Далі цього її думка не простягалася.
Ні, вона повинна все собі уявити. Це відбувається. Тут.