Король проситиме її руки.
Батько погодиться.
Мати погодиться.
А вона…
Вона скаже «ні».
У Кетрін запаморочилося в голові, коли вона дала собі цю мовчазну обіцянку, але згадала власну рішучість під час гри в крокет і спробувала відчути її знову.
Звісно, вона буде взірцем ввічливості. Відмовить йому зі співчуттям і добротою. Буде привітна, дасть зрозуміти, яка це для неї честь і як їй ніяково, пояснить, що не вважає себе здатною виконувати роль королеви. Скаже, що, безумовно, якась інша дівчина буде значно більш придатна для цієї ролі, й хоча вона безмежно вдячна за таку увагу, але не може із чистою совістю прийняти його пропозицію…
Ні, ні й ще раз ні.
Нічого з цього не буде, і хай як їй прикро, але вона й сама про це знає.
От сидять її батько і мати, і сердешний душка-Король, з надією дивляться на неї… немає сумніву, що вона скаже «так».
Вона відвела погляд від Джеста. Ніби її очі самі відмовлялися дивитися на нього. Їй було боляче, задушливо в одній кімнаті з ним.
— Мені було вельми приємно зіграти в крокет із леді Пінкертон на вечірці, — сказав Король.
— О так, вона саме розповідала нам про це, — сказала Маркіза. — їй теж було дуже приємно. Чи не так, Кетрін?
Їй перехопило горло.
— Так, мамо.
— Вона надзвичайно вправно грає в крокет.
Король захихикав.
— Лише гляне, і всі їжаки — вжух! — летять, куди їй треба!
Він і далі хихотав.
Батьки Кет і собі засміялися, хоч дівчина бачила, що батько не зовсім розуміє, з чого такі веселощі.
— Ми дуже пишаємося нею, — сказала Маркіза. — Вона стільки всього вміє — від гри в крокет до випічки.
Її погляд, сповнений материнської любові, зупинився на Кетрін.
Кет відвернулася і помітила світло-блакитні очі Мері Енн, що підглядали за ними крізь прочинені двері. Служниця підбадьорливо всміхнулася до неї.
— Ми з леді Пінкертон, м-м-м, також мали вельми змістовну розмову з моїм новим блазнем. Пам’ятаєте?
Король уперше подивився їй в очі, й Кет, заскочена його хвилюванням і згадкою про Блазня, відчула, що її підступно заливає ганебний рум’янець, який присутні авжеж зрозуміють неправильно.
Мати штовхнула батька ліктем.
— Так, Ваша Величносте, — сказала Кет. — Пам’ятаю.
— Так, дуже добре. Він… е-е-е… себто Джест дав мені кілька слушних порад, за що я вельми вдячний, і я подумав, що… ну…
Король стягнув із шиї комір хутряного плаща.
— Я маю до вас дуже важливе запитання, леді Пінкертон. І до… лорда і леді Пінкертон теж, звісно.
Маркіза схопила чоловіка за руку.
— Ми ваші покірні слуги, — сказав Маркіз. — Що можемо для вас зробити, Ваша Величносте?
Кет опустилася на канапу. Прощай, пекарне. Прощай, аромате свіжого хліба вранці. Прощайте, притрушені борошном фартухи.
Король засовався.
Його ноги билися об стілець.
— Я завітав до вас сьогодні, щоб… щоб…
По його скроні скотилася краплина поту. Кет стежила за нею очима, поки Король не витер її краєм плаща. Потім він почав говорити швидко, наче виголошував важливу промову, яку сотні разів відрепетирував.
— …щоб просити леді Кетрін Пінкертон зробити мені честь і погодитись офіційно зустрічатися зі мною.
І він відригнув.
Він зробив це дуже тихенько, бо нервувався, а може, його нудило. Кетрін, очманіла від хвилювання, ледве стрималася, щоб не пирхнути.
Джест, який стояв позаду Короля, сіпнувся, і Кет це помітила.
Він відшукав її поглядом.
Вона не могла сказати, смішно йому чи соромно за Короля, але хай там це було, воно швидко зникло. Їй здалося, що він змінився, коли дивився на неї. Його тіло виструнчилося на повний зріст, плечі розправилися, а очі ловили її погляд.
Кет не знала, чого він шукає і що знайшов. Їй здавалося, що вона божеволіє, і вона марила бажанням бути де завгодно, аби не тут.
— Зустрічатися? — сказала Маркіза.
Кет відірвала погляд від Джеста. Думки закрутилися в її голові, коли вона мимоволі почала розбирати слова короля.
Зустрічатися. Це те, що він сказав.
Король просив її зустрічатися з ним — саме те, що йому порадив Джест.
Він не пропонував їй шлюбу.
Її відразу охопила полегкість, як швидкий приплив серед скель морської бухти.
Кетрін поклала руку на серце, що вискакувало з грудей, і поглянула на матір, яка сиділа з роззявленим ротом.
— Що ж, — вигукнув Маркіз, — це велика честь для нас, Ваша Величносте. Я…
Він обернувся до дружини, ніби питаючи дозволу говорити.
Вона закрила рота й крадькома копнула його ногою по щиколотці.