Джест узяв Кетрін за лікоть і підвів, обігнувши стіл, до трону в кінці кімнати, на якому сидів якийсь чоловік. На ньому був елегантний ліловий фрак і шовкова малинова краватка. Він ліниво водив пальцем по краю фіолетового циліндра. Чоловік був молодий, однак мав сріблясто-біле волосся, перев’язане оксамитовою стрічкою на потилиці, а кілька неслухняних кучерів спадали на вуха.
Він сидів, розвалившись, і явно нудився, поклавши ноги на стіл поряд із напівпорожньою чашкою чаю.
Раптом, помітивши Джеста, чоловік оживився, і його обличчя відразу освітила усмішка. Він скинув ноги зі столу.
— Та-а-ак, та-а-ак, наша зірка повернулася зі світу галантності й розкошів.
Він підвівся і швидко обійняв Джеста, потім відсторонився й узяв його за плечі. Усмішку змінив прискіпливий погляд.
— Здається, ти не надто змінився, — роздумливо додав чоловік, прикриваючи то одне, то друге око, поки розглядав Джеста з усіх боків. — Хіба що трохи схуд. Вони тебе взагалі годують у тому шикарному замку?
Він ущипнув Джеста за щоку, але той відштовхнув його.
— Годують як на забій, — сказав Джест, — але також змушують відпрацьовувати мою платню. Знаю, для тебе новина, що так буває.
— Я це називаю неприйнятним марнуванням таланту.
Капелюшник — Кет вирішила, що це, мабуть, він — раптом поморщився й кинув оком у бік Зайця й Білки на столі.
— Досить! Я більше не витримаю.
Він схопив тростину, притулену до стільця, і вдарив по ложці, що стирчала з вазочки з горішками; один горішок підскочив угору й полетів прямо в роззявлений рот Зайця.
Заєць остовпів. У кімнаті запала раптова тиша. Заєць стукав себе по грудях, давлячись і витріщивши червоні очі. Кетрін напружилася.
Удав заповз на стіл, обвився навколо Зайця й міцно стиснув його тіло. Горішок вилетів із його рота й плюхнувся в чашку Черепашка.
Кетрін була приголомшена, але решта гостей вже повернулася до перерваної бесіди й чаювання. Схоже, збентежилася лише вона одна.
— Що ти там притягнув із собою, Джесте?
Вона здригнулася. Тепер Капелюшник вивчав її. Вона помітила, що очі в нього були кольору ніжних фіалок, а риси обличчя так само делікатні й витончені. Він був дуже гарний, але водночас якийсь гарненький.
— Леді Кетрін, це мій дорогий друг Кеп. Кепе, знайомся, леді Кетрін Пінкертон.
— Надзвичайно приємно.
Вона зробила реверанс.
Кеп зняв капелюха і вклонився, але не всміхнувся.
— Пінкертон. Родичка Маркіза?
— Це мій батько.
Він гучно розреготався.
— Правдива леді, значить.
Він кинув на Джеста погляд, усіх відтінків значень якого Кет не була здатна зрозуміти.
— Чи все обмежується атласною білизною?
Щоки Кет спалахнули, але Джест не дав спіймати себе на гачок. Він відповів холодним тоном:
— Вона справжня леді, а ми справжні джентльмени. Не змушуй мене битися з тобою на дуелі, захищаючи її честь.
— На дуелі! Борони боже! Лише самі вітання, але ніяк не дуель!
Його прискіпливий погляд ковзнув по сукні Кет, і в неї виникло виразне відчуття, що він зважує, скільки коштувала тканина.
— Будь-яка супутниця Джеста — моя товаришка. Ласкаво прошу до моєї крамниці.
— Дякую.
— А це мій давній поплічник, сер Зай Єйтс, — сказав Капелюшник, вказуючи тростиною на Зайця, поки той злазив зі столу.
— Сер Заєць? — перепитала Кетрін.
— Зай Єйтс, — відповів Шалений Заєць. — Римується з «китаєць», але пишеться з двома «й».
Кетрін спантеличено кліпала очима, не розуміючи, чому «Заєць» пишеться з двома «й».
Перш ніж вона встигла щось запитати, Джест поклав руку їй на плече й прошепотів:
— Я поясню вам пізніше, як це правильно писати.
Вона ще раз зробила реверанс.
Кеп знову перевів очі на стіл і розглядав присутніх. Джміль зробив із газети три кораблики-оригамі, й тепер гості дивилися, як вони ганяються один за одним у величезній чайній чашці завбільшки з посудину для пуншу. Лев і стара дама робили ставки на те, який кораблик потоне першим, а Черепашко кидався в них цукром, щоб швидше потопити.
Кеп тричі вдарив тростиною об підлогу, потім покрутив нею в повітрі.
— Усім сюди! Звільніть місце для нашого блазня та його дами. І чия черга буде за ними?
Почалася метушня, усі відсунули стільці, наспівуючи «усім сюди, усім сюди», і почали перескакувати на інші.
Вони сідали або примірялися сісти, перестрибували через стіл, вскакували на нього, перелазили під ним, снували між стільцями, падали одне одному на коліна й висли на плечах, дрібніші тваринки знаходили собі затишні кубельця в пустих чашках.