— Скажіть, а яку відповідь він дав? — запитав Кеп.
— Перепрошую?
— У чому різниця між круком і письмовим столом?
— А! У тому, що один може видати кілька нот, а другий — кілька нотаток.
Вона пишалася тим, що запам’ятала, хоч була цілком захоплена виставою.
— І він засипав бальну залу конфеті. Маленькими папірцями з чарівними малюнками.
Кеп покрутив тростину.
— Мені завжди більше подобалася інша відповідь: бо один має чорнильні пера, а другий — пера для чорнил.
Кет здивувалася, що загадка, яку, здавалося, неможливо розгадати, має дві влучні відповіді. Вона подивилася на Ворона, який, схоже, спав, сховавши голову під крилом.
— Після такої відповіді довелося б довго прибирати бальну залу, — сказала вона.
Кеп розмішав цукор у себе в чашці, голосно брязкаючи ложкою об стінки.
— Мабуть, ви маєте рацію. Я сам останнім часом працював над однією загадкою. Хочете почути?
— Дуже хочу.
Він постукав ложкою по краю чашки й поклав її на блюдце.
— Коли мені радісно, я б’ю, як барабан. Коли мені сумно, я б’юся, як скло. Якщо мене в когось вкрали, то вже назад не повернеш. Що я таке?
Вона довго думала, перш ніж наважитися відповісти:
— Серце?
Очі Кепа потеплішали.
— Дуже влучно, леді Пінкертон.
— Дуже гарна загадка, — сказала вона, — хоча можна було б сказати ще точніше: Якщо мене комусь віддали, то вже назад не повернеш.
— Це означало б, що ми добровільно віддаємо комусь наше серце, а я не впевнений, що це так. Мабуть, варто запитати про це Джеста, коли він повернеться. Він добре знається на цих речах.
Кеп витяг із жилетки золотого годинника.
— Зазвичай він не зникає так надовго. Напевно, вже втомився від вашого товариства.
Кет настовбурчилася; вона вже зрозуміла, що він навмисно підбурює її, але не могла уявити, навіщо. Стиснувши кулаки під столом, вона знову оглянула гостей. Більшість уже повернулася до перерваної бесіди.
— «Ти світи» — це колискова, — сказала вона. — А не загадка.
— Як вона закінчується? Я не пам’ятаю.
Вона промугикала пісеньку від початку до кінця.
— «…тебе з неба виглядаєм, наче тацю з чаєм».
Кеп ляснув пальцями.
— Зай Єйтсе! Тацю! В небо!
Заєць, який уже зняв заквітчаний капелюшок, притиснув до потилиці довжелезні вуха й витріщився на Кепа. Потім високо підстрибнув, стрімко скочив зі столу, схопив тацю, розкидавши в різні боки купку канапок, і метнувся до відчиненого вікна. За мить усі гості, крім Кетрін і Кепа, пожбурляли стільці та чашки й скупчилися навколо нього.
Кетрін тягла шию, щоб краще бачити, бо леді не личить штовхатися між незнайомцями…
— Пішло все під три чорти, — нарешті промурмотіла вона, відсунувшись від столу, і підійшла до натовпу біля вікна.
Зай Єйтс жбурнув тацю, вона полетіла, кружляючи, до лісу і зникла в нічній пітьмі.
Вони чекали.
Десь далеко почувся брязкіт — таця пролетіла крізь хащі й вдарилася об землю.
Усі затамували дух.
Ніхто не говорив.
Сонько позіхнув і перевернувся на другий бік, згорнувшись калачиком у гриві Лева.
— Що ви всі намагаєтеся розгледіти?
Кетрін обернулася до столу.
Джест сидів праворуч від Кепа з недоїденим печивом в одній руці й із чашкою у другій.
Юрба зааплодувала й засвистіла.
Джест усміхнувся, не зводячи очей з Кетрін, і вона серцем відгукнулася на його усмішку. Намагаючись зберігати серйозний вираз, вона взялася в боки й через стіл подивилася йому в обличчя.
— Кеп мав рацію, — сказала вона з докором. — Страшенно неввічливо з вашого боку було покинути мене тут.
Джест злизнув крихту печива в кутку рота.
— Я знав, що ви відгадаєте.
Кеп узяв циліндр, який простягнув йому удав, діставши із центру столу, і пробурчав:
— Не перебільшуватимемо талантів юної леді, вона лише проспівала дитячу колискову.
Він схопив свою тростину, тричі стукнув нею об підлогу й закричав:
— Хто з вас, жалюгідна зграє, хоче бути наступним після нашого блазня? Всі сюди!
РОЗДІЛ 19
ЧАЮВАННЯ В КАПЕЛЮШНИКА було не так чаюванням, як цирком. Гості весь час мінялися місцями, і той, хто опинявся праворуч від Кепа, показував якийсь номер. Вони по черзі підводилися, вибирали один із барвистих головних уборів, що висіли по стінах, і розважали решту як хотіли. Папуга й Какаду зіграли гумористичну сценку про міма та імітацію. Лев бездоганно проспівав альтову арію зі знаменитої опери. Сива жінка всілася, схрестивши ноги, на столі й виконала ефектне соло на барабані, відбиваючи ритм в’язальними спицями по перевернутих догори денцях тарілок. Молодий Черепашко, затинаючись, прочитав тремтячим голосом любовний сонет. Під час виступу він раз глянув на Кетрін, спалахнув темно-зеленим рум’янцем і більше не наважився підвести на неї очі до кінця вечора.