Мабуть, щось було у чаї (вона нарешті отримала свою чашку й вирішила, що це найсмачніший чай, який куштувала в житті), бо коли Кетрін нарешті заспокоїлася, то виявилося, що вона не може припинити сміятися, аплодувати й відбивати ногами чечітку під столом. Вона зрозуміла, що Кеп полюбляє командувати всіма навколо, хоча більшість гостей не звертає на це особливої уваги. Вона тепер знала, що колись Сонько був найбадьоріший і наймоторніший з усієї компанії, але півтора року тому впав у сплячку і ще не прокинувся. Вона також дізналася, що Джест почувався винним, що через його трюк із кажанами в неї розтріпалася зачіска: він зізнався у цьому сам і поправив їй локон, а в Кет від його дотику побігли по спині мурашки.
Зніяковівши, вона відштовхнула його.
Щоразу, коли всі починали рухатися, Джест залишався поряд із нею, скеровував її серед загальної метушні, делікатно утримуючи якомога далі від крісла виконавця. Кетрін раділа, що не мусить бути в центрі уваги, але водночас сушила голову над тим, яким би талантом могла їх здивувати, їй у голову закралася думка, як добре було б вразити їх усіх, викликати ще більший захват, ніж Джест з його фокусами й трюками. Але що саме це може бути? Вона не вміла ані танцювати, ані співати, ані жонглювати. Вона не артистка. Вона лише леді.
Коли всі виступили, й Кеп знову скомандував «всі сюди», Джест першим кинувся до місця для виконавців, щоб Кетрін не мусила його зайняти.
Але він не встиг сісти, бо Кеп із розмаху опустив тростину на бильця.
— Не поспішай, друже. Здається, ми ще не мали задоволення бачити виступ твоєї дами.
Кеп перевів зверхній погляд на Кетрін.
Джест відсунув убік тростину.
— Вона наша гостя, тому тут не для того, щоб влаштовувати для тебе виставу.
Кетрін витримала погляд Кепа, не розгубившись.
Джест закотив очі й знову повернувся до Кетрін.
— Не дозволяйте йому знущатися із себе. Я охоче виступлю замість вас, якщо хочете.
— Однак це не надто щедро, — перервав Кеп, — весь час насолоджуватись чужими талантами й не пропонувати нічого від себе.
Його слова були сповнені осуду.
Джест уважно подивився на Кепа, потім повернувся до неї і прошепотів:
— Усе зовсім не так. Немає нічого соромливого в тому, щоб попросити когось виступити замість вас, особливо на першому чаюванні.
Він простягнув їй руку. Кет знала, що він хоче захистити її від натиску Кепа, але це трохи ображало. Хай там як, але чому він такий упевнений, що їй немає що показати?
Вона уважно подивилася на його руку з тонкими пальцями, не таку м’яку, як її, але й не загрубілу, як у садівника або слуги. Їй сподобалося, що Джест назвав це її першим чаюванням — отже, попереду будуть ще.
— Я виступлю. — Почула вона свій голос ніби здалеку.
Обличчя Кепа розпливлося в посмішці, але Кет не могла сказати, підбадьорливій чи насмішкуватій.
— Леді наступна! — гаркнув він, перш ніж вона встигла передумати, і махнув рукою до капелюхів на стінах. — Вибирайте капелюх, міледі. Це допоможе, самі побачите.
— Як саме допоможе?
Вона намагалася триматися невимушено, наближаючись до стіни з капорами, циліндрами, вуалетками й шовковими тюрбанами.
— Це як вдягтися в костюм. Або… або у вашому випадку радше в гарну сукню.
Кеп провів пальцями по крисах власного циліндра.
— Добре пошитий капелюх робить людину… сміливішою.
Кет була не зовсім згодна. Вона ніколи не почувалася сміливішою у своїх найкращих сукнях, але всі гості під час виступів надівали капелюхи, тож хто вона така, щоб сперечатися? Усі чекали, що вона вибере, але Кет просто тягнула час, торкаючись золотої пряжки або плюмажу зі страусового пір’я.
Авжеж вона мусить мати якийсь талант. Талант, за який не буде соромно.
Майже всі капелюхи в крамниці були значно більш екстравагантні, ніж ті, до яких Кет звикла. Їй особливо сподобався дивовижний рожево-зелений смугастий капелюх у вигляді каруселі з поні, що іржали та крутилися по колу. Однак його вже надягав Лев, коли співав арію, і вона з деяким розчаруванням помітила, що той його й досі ще не зняв.
— Можна запропонувати вам один із червоних? — запитав Кеп.
Вона здивовано обернулася до нього.
— Чому саме один із червоних?