— Пречудово! — Маркіза обома руками стиснула долоню Кетрін, знову дивлячись на неї затуманеними вологими очима. — Я так пишаюся тобою.
Кетрін насупилася:
— Пишаєшся мною?
— Ой, ну не прискіпуйся.
Мати цмокнула язиком і поплескала Кетрін по руці, перш ніж відпустити її.
Кетрін знову подивилась у дзеркало. Чари швидко розвіювалися, і тепер вона почувалася беззахисною. Вона воліла б вдягтися в простору денну сукню, хай і виваляну в борошні.
— Мамо, ця сукня надто розкішна. Ніхто більше не буде так пишно вбраний.
Мати пирхнула:
— Саме так. Ти матимеш неповторний вигляд. — Вона змахнула сльозинку. — Я зараз розплачуся…
Попри всю незручність і сумніви, Кет мала визнати, що раптом відчула тепло в грудях. Голос матері завжди звучав у її голові, наказуючи відкласти виделку, випрямитися, усміхатися, але не так широко! Вона знала, що мати бажає їй найкращого, але як приємно хоч раз почути комплімент.
Мрійливо зітхнувши востаннє, Маркіза згадала, що треба перевірити, як там батько Кет, і випурхнула з кімнати, тягнучи за собою Ебіґейл. Щойно двері покою зачинилися, Кет відчула нестримне бажання впасти на ліжко від виснаження — так на неї впливала присутність матері, але дівчина була впевнена, що тоді на сукні розійдуться шви.
— Чи маю такий само безглуздий вигляд, як і почуваюся?
Мері Енн похитала головою:
— Ти неперевершена.
— Нісенітниця якась! Навіщо мені бути неперевершеною на цьому дурнуватому балі? Усі подумають, що я хизуюся.
Мері Енн стиснула вуста на знак вибачення:
— Це як перцю додати до супу.
— Будь ласка, припини, я й так голодна. — Кет покрутилася всередині корсета, намагаючись хоч трошки ослабити тиск каркасів, що впивалися в ребра, але він не зрушився ні на йоту. — Я хочу шоколаду.
— Вибач Кет, але в цю сукню не влізе навіть малесенький шматочок. Іди сюди. Допоможу тобі взутися.
РОЗДІЛ 3
БІЛИЙ КРОЛИК, церемоніймейстер, стояв на вершині сходів, випнувши груди й дурнувато посміхаючись, поки батько Кетрін простягав йому картку із запрошенням. — Вечір добрий, вечір добрий, Мілорде! Яка на вас сьогодні незрівнянна краватка, ідеально пасує до вашого волосся. Як снігопад на лисому пагорбі, я так сказав би.
— Ви так вважаєте, пане Кролику? — запитав батько Кет, задоволений компліментом. Він пригладив волосся на голові, погоджуючись із лестощами.
Погляд Кролика перекинувся на Маркізу.
— Люба леді Пінкертон, авжеж мої очі ніколи досі не бачили такої рідкісної краси, такої виняткової елегантності… Маркіза відмахнулася від нього:
— Робіть свою роботу, герольде.
— Так, звісно, ваш покірний слуга, Міледі.
Кролик збентежено підняв угору вуха і підніс до рота сурму. Лункий звук наповнив залу, і він виголосив:
— Його честь Велаґіґ Т. Пінкертон, благородний Маркіз Рок Тертл Коув, володар Бухти Скельних Мушель, з дружиною, леді Ідонією Пінкертон, Маркізою Рок Тертл Коув, і донькою, леді Кетрін Пінкертон!
Маркіз і Маркіза почали спускатися сходами в залу, а Білий Кролик перекинув погляд на Кетрін і вирячив рожеві очі на її простору червону сукню. Його ніс сіпнувся від жаху, але він швидко приховав його під ще одним догідливим посміхом.
— Ах, леді Пінкертон, ви маєте вигляд… е-е-е. Дуже помітний.
Кет спробувала видавити із себе усмішку й рушила вниз сходами слідом за батьками, але, щойно побачивши залу, охнула й відсахнулася.
Перед нею розкинулося чорно-біле море.
Кремові фраки й чорні високі бальні рукавички.
Світлі капелюшки химерних форм і краватки-метелики з воронового пір’я.
Панталони в чорно-білу клітинку. Маски зебр. Чорні оксамитові сукні, оздоблені кришталем і бурульками. Дехто з бубен придворних навіть наліпив собі на живіт чорні піки, щоб приховати знаки власної червоної масті.
Уже помітна, так помітна.
Зрідка в натовпі траплялася червона пляма — троянда в петлиці або бант на спині сукні, але лише Кет була вдягнена в червоне з голови до ніг. Наче самої сукні було недостатньо, вона раптом відчула, що в неї швидко червоніють шия та щоки. Вона бачила, як на ній зупиняються чужі очі, чула ахання й охання, ловила неприязні погляди. Як так сталося, що її мати не знала, що це один із чорно-білих королівських балів?