У неї пересохло в роті.
Пазур зник із вікна. Крамниця знову здригнулася й захиталася, коли монстр рушив в інший бік даху. Він чогось шукав. Крізь щілину в портьєрах Кет помітила, як повз вікно сковзнув довгий хвіст.
Страх скував її тіло.
Вона зараз помре. Тут, серед незнайомців, посеред ночі. Її з’їсть Жербельковт, і ні батьки, ні Мері Енн ніколи не дізнаються, що з нею сталося.
Раптовий струмінь повітря згасив вогонь у комині в кутку кімнати. Запахло димом і золою.
Кеп, єдиний, хто сидів, відштовхнувся від столу, ніжки його імпровізованого трону заскреготіли по підлозі. Він схопив тростину й насунув на голову капелюха, а потім обвів очима гостей. Його погляд зупинився на Джесті.
— Уяви собі, що ти вдома, друже, — сказав він. — Ми із Зайцем підемо першими, щоб відвернути увагу ворога. Ви з Вороном підтримаєте нас із флангів. Прикривайте решту, поки вони бігтимуть до Роздоріж.
Його погляд упав на Кет, і на мить здалося, що він бачить щось кумедне в їхньому становищі.
— Як завжди, мусимо охороняти Королеву.
Джест знітився, його пальці міцно стиснули її руку.
Через стіл пролунав глибокий голос:
— Я прикрию тил.
Кет повернулася до Лева, який стояв, царствений і величний в сяйві свічок, у помаранчевому німбі гриви, хоча враження дещо послаблював капелюх-карусель на його голові. Лев бив хвостом, оглядаючи решту гостей — усі вони були менші за нього.
— Я не увійду в Роздоріжжя, поки ми всі не будемо в безпеці.
Кеп зняв капелюха.
— Ти хоробрий солдат.
Над головою знову закричав Жербельковт. Потім почувся тріск, як від рубання дров, і скрегіт цвяхів. Стіни затремтіли.
— Усі на позиції, — закричав Кеп. — Приготуйтеся бігти до входу в Роздоріжжя. Діємо всі як один.
Джест відступив і схопив Кет за плечі. На насупленому обличчі читалися страх і провина, але Кетрін зупинила його, перш ніж він встиг заговорити.
— Я сама вирішила піти з вами, — прошепотіла вона. — Ви не могли знати, що таке трапиться.
У нього затремтіло підборіддя.
— Я поверну вас додому цілою та здоровою.
Дівчина кивнула: попри страх, що пронизував її тіло, вона вірила йому.
— Неможливе — ваш фах.
Його погляд помякшав, хоч і не приховав тривогу.
— Так і є.
— Усі готові? — запитав Кеп.
Він підійшов до дверей і приготувався відчинити їх. Заєць стояв напроти нього, його великі вуха тріпотіли.
Кет озирнулася навколо. Стара леді видерлася на спину Хортові, стиснувши в руках в’язальні спиці як кинджали. Білка схопила акваріум із Золотими Рибками, які забилися під перевернуту цукерницю, що впала всередину. Удав тримав у пащі задріманого Сонька. Папуга й Какаду приготувалися до бою, Хамелеонка набула кольору трави й лугових квітів, що росли надворі, Джміль потрясав жалом, Дикобраз настовбурчив колючі голки, а Черепашко сховав голову у панцир.
Кет з острахом дивилася на них, лише кілька хвилин тому таких веселих і безтурботних.
— Біжіть швидко, — прошепотів їй на вухо Джест. — Прямуйте одразу до Роздоріж, тримайтеся всередині гурту, якщо зможете, — так безпечніше.
— Чому? — запитала вона. — Моє життя нічим не цінніше, ніж будь-яке інше.
У Джеста потемніли очі, й вона подумала, що він збирається заперечити, але Джест, схоже, передумав. Нарешті він сказав:
— Просто біжіть швидше й не озирайтеся. Я буду відразу позаду вас.
Кет затамувала страх і кивнула.
Він відпустив її плечі. Ворон метнувся до них і вмостився на плечі у Джеста.
Чорнильно-чорне пір’я птаха й чорнильно-чорне вбрання Джеста злилися в одну живу тінь.
— Рахую до трьох, — сказав Кеп.
Скрегіт на даху посилився. Пролунав ще один крик монстра нагорі.
— Раз.
Джест підштовхнув Кет уперед до решти гостей. Її ноги тремтіли, але дівчина опанувала себе й стала між Дикобразом та Хортом. Сива дама зустрілася з нею очима й кивнула — певно, намагаючись заспокоїти, хоч Кет здалося, що вони обмінялися поглядами як солдати, що йдуть на бій.
— Два.
Почувся тріск, наче хтось рубав дерева: звір зривав дах із кроков.
Позаду натовпу заричав Лев.
— Три!
Кеп рвучко розчинив двері, й вони із Зайцем кинулися вперед, перестрибнувши через дерев’яні сходинки. Їхні ноги затупотіли по траві в різних напрямках: Зай Єйтс щодуху помчав до Роздоріж, потужні ноги швидко несли його лугом, а Кеп метнувся до найближчого переліска. Він насадив капелюх на тростину і підніс над головою.
У крамниці зчинився хаос. Звірі кинулися у двері щільною зграєю. Кет підхопила спідницю й усвідомила, що біжить, лише коли відчула під ногами м’яку землю. Попереду вона бачила Зайця, який махав до них із чагарників, спрямовуючи до входу в Роздоріжжя.