Вікно її спальні досі було відчинене. Джест першим ступив всередину і обернувся, щоб допомогти їй переступити на підвіконня. Це був найскладніший момент, коли довелося покладатися на власні ноги, щоб подолати відстань, і Кет тамувала дихання, аж поки не стала на підвіконня, де Джест обхопив її руками за талію й притягнув до себе.
Кетрін ахнула і впала прямо на нього, дзвіночки на капелюсі задзвеніли. Джест підхопив дівчину, зімкнувши навколо неї руки. Кет висіла в його обіймах, міцно вчепившись у плечі, однією ногою досі стоячи на підвіконні, а другою шаркаючи по килиму. Її серце танцювало, стукаючи їм обом у груди, а прохолодну ранкову тишу от-от загрожував порушити сп’янілий від чаю сміх.
Джест широко всміхався, і хоч у темряві не було видно його очей, Кет уявляла, якого вони кольору.
Вона стримала хвилювання, зняла капелюх і повернула його на голову Джестові.
— Дякую, — тихо промовила Кет, сподіваючись, ніби він знає, що вона вдячна не лише за те, що допоміг їй видертися на дерево й залізти у вікно. Це була вдячність за все. За захопливі пригоди, сміх і таємниці, якими він поділився. Тієї ночі Кетрін зазнала паніки та жаху, але це також була ніч, коли вона не мусила бути донькою маркіза.
Джест не опустив її на підлогу. Він не відпускав її.
— Коли ми знову побачимося? — прошепотів він.
У неї залоскотало всередині.
Він знову хоче зустрітися.
Відчуття щастя розлилося по всьому її тілу.
Може, саме заради неї він залишиться у країні Сердець. І вона цього хоче.
Однак разом із цією думкою з новою силою повернулося болісне усвідомлення її становища.
Тут, у Королівстві Чирвових Сердець, він не був Офіцером. Він придворний блазень, а вона — суджена Короля.
Кет поставила обидві ноги на підлогу й вивільнилася з його обіймів. Він не намагався втримати її, і це було, мабуть, найгіршим розчаруванням.
Вона притулилася до перевитої трояндами стійки ліжка, її ноги досі тремтіли.
— Ми не можемо більше бачитися, — сказала вона, а потім додала:
— Я не можу.
Ямочки на його щоках зникли.
Вона заговорила знову.
— Сьогоднішня ніч була…
Прекрасною. Дивовижною. Чарівною.
Але також жахливою й небезпечною.
— Сьогоднішня ніч не може повторитися.
Його крива посмішка повернулася, цього разу вона була трохи саркастична.
— Я знаю. Так поводиться Час.
Вона похитала головою.
— Мені дуже шкода. Вам краще піти.
Вона гостро й болісно усвідомлювала, що їхні голоси чутно крізь стіни. Скоро прийде Мері Енн, щоб розпалити камін і набрати води в умивальник. Джест мав піти, він ніколи більше не зможе повернутися до неї під вікно, і вона ніколи й нікому не зможе розказати про цю ніч.
Вона була на справжньому чаюванні. Вона знайшла друзів, які не належали до шляхетного панства. Вона ледве врятувалася від смерті й бачила, як чудовисько забрало бідного Лева.
Але вона ніколи не зможе розповісти про це. Тепер і в неї є власна таємниця, яку треба зберігати.
— Може, ми побачимося на Фестивалі мушель? — запитав Джест. — А, може, й на інших вечірках у королівському саду?
Він говорив невимушено, але трохи натягнуто. Ніби намагався зберігати оптимізм.
Кет знизала плечима, дедалі більше напружуючись.
— Я буду на фестивалі. Зрештою, це наше родинне свято.
Джест здивовано озирнувся навколо, роздивляючись вишукану ліпнину на стінах, срібні свічники й гаптовані портьєри ліжка.
— Точно, — пробурмотів він. — Ви ж донька Маркіза.
Він сказав це так, ніби забув.
— За звичаєм я починаю танці. Танцюватиму омарову кадриль. Гадаю… гадаю, що танцюватиму з Королем.
Кет з огидою висунула язик.
Обличчя Джеста пожвавилося.
— А я гадаю, що виступатиму перед ним.
Він також висунув язик, передражнюючи її.
Кет мимоволі пирснула, видавши один із ганебних для леді звуків, і відразу заховала обличчя в долонях.
— А що, як… — почав Джест.
Вона опустила руки. Він зробив крок до неї.
— Ви танцюватимете кадриль, я жонглюватиму мушлями, але ми обоє удаватимемо, що ховаємось у потаємній морській печері, де не треба думати ані про королівські залицяння, ані про секретні місії, ані про що, крім нас.
— Це було б чудово, — сказала вона, намагаючись пригадати, чому це поганий задум. Будь-який його задум був поганий, але…
— Тоді побачимося на фестивалі?