Вона захитала головою, намагаючись бути твердою й наполягти, що все це, хай чим воно є, не може тривати після цієї ночі, цього ранку, цієї самої хвилини.
— Джесте…
Він підвів брови. Здавалося, йому було приємно почути своє ім’я з її вуст. Без жодних «пан» або «сер».
— Тобі час іти, — сказала вона, затинаючись.
За дверима почулися кроки, ніби вона сама їх накликала.
Кет обернулася. Ручка дверей смикнулася.
Позаду неї почувся тихий стукіт і шелест листя. Коли вона повернула голову, Джеста вже не було.
РОЗДІЛ 22
ДВЕРІ ВІДЧИНИЛИСЯ, на порозі стояла Мері Енн; її силует в уніформі служниці вимальовувався на тлі дверного отвору, у руках дівчина тримала відро з хмизом і довгі камінні сірники.
Мері Енн зробила кілька кроків, направляючись до каміна нечутною ходою служниці, аж раптом помітила Кетрін, що стояла у світлі відчиненого вікна.
Мері Енн закричала.
Відро впало на підлогу і зі стуком перекинулося, сірники розсипалися по килиму.
— Заспокойся! Це лише я!
Кетрін кинулася до неї, замахала руками. Мері Енн затиснула рот долонею і притулилася до дверної рами.
— Господи! Кет! Що ти… Боже милостивий, у мене серце ледве з грудей не вискочило! Я думала, що це Жербельковт лізе у вікно!
Кетрін здригнулася, її накрили спогади про чудовисько. Вона спробувала відігнати їх.
— Тобі здається, що я схожа на монстра?
Вона шмигнула повз, глянула в коридор, побачила, що батьки ще не підняли тривогу, і зачинила двері.
— Що ти робила біля вікна? — тремтячим голосом запитала Мері Енн. — Тут страшенно холодно. Ти застудишся і помреш. І… що це на тобі? Ти досі вдягнена?
— Цить, Мері Енн. Ти весь будинок перебудиш, якщо ще не перебудила.
Мері Енн опустилася на підлогу й почала збирати все, що розлетілося з відра, а Кет поспішно кинулася до нічного столика і запалила каганець.
Навіть склавши все у відро, Мері Енн лишилася стояти на колінах, притиснувши руки до грудей. Кет відчула себе винною, що так перелякала її, але водночас раділа, що це не Ебіґейл.
— Чому ти не в ліжку о цій порі? — нарешті запитала Мері Енн вже без істеричних ноток у голосі.
— Я гадала… Мені здалося, що я щось почула. Надворі.
У Мері Енн знову округлилися очі. Вона встала й підійшла до вікна.
— А ще ти поводишся зі мною, як із переляканою дитиною. Але, знаєш, це справді міг бути Жербельковт.
Вона висунулась у вікно й оглянула затінені дерева.
— Або єнот — вони такі хитрі, ці маленькі бандити.
— Може, — пробурмотіла Кет, гадаючи, чи Джест ще й досі ховається неподалік.
Мері Енн зачинила вікно, обернулася й подивилася на сукню Кет. Це була та сама сукня, у якій вона напередодні ходила на королівській прийом у саду, але тепер весь поділ був у плямах від чаю, мокрий від роси, а коліна в багнюці, яка налипла, коли дівчина пробиралася крізь зарості, щоб урятувати Черепашка. Кет опустила очі й побачила, що за її мереживну манжету зачепився блискучий лист.
Вона висмикнула його. Закусила губу. Знову зустрілася поглядом із Мері Енн.
— То ти щось почу-у-у-ула? — протягнула Мері Енн зі скепсисом у голосі. — Мабуть, тобі наснився ще один сон.
— Мабуть? Ти мені не віриш?
Мері Енн схрестила руки на грудях.
Кет почала тремтіти, міцно обхопила себе руками.
— Тут справді досить свіжо…
Ще одна довга мить минула в напруженому мовчанні, перш ніж Мері Енн випросталася на повний зріст і підкреслено повільно попрямувала до каміна.
Вона ні на хвилину не зводила з Кетрін підозрілого погляду.
Кет знервовано ковтнула слину.
— Дякую, Мері Енн.
Вона почала перебирати пальцями в’юнкі троянди, слухаючи, як Мері Енн відсуває камінну решітку й розкладає хмиз. За кілька хвилин вогонь спалахнув і запалав.
Погляд Кет упав на білу троянду на довгому стеблі, яку Джест поклав на підвіконня. Тепер вона лежала, забута, на підлозі. Пелюстки вже зів’яли. Вона не знала, чи Мері Енн теж її помітила і що подумала. Мабуть, вирішила, що це черговий уривок одного зі снів Кет.
Вона нерішуче озирнулася на найдорожчу подругу. На обличчі Мері Енн мерехтіли помаранчево-золотисті відблиски багаття, щелепи були роздратовано стиснуті, й Кет стало соромно.
Тихо ступаючи, вона підійшла до Мері Енн й опустилася на коліна поряд із нею.
— Я збрехала, — сказала вона.
Мері Енн міцніше стулила губи й далі ворушила кочергою та чавунними щипцями дрова у вогнищі.
— Я нічого не почула надворі. Я не збиралася розгадувати жодних таємниць.