Вона глибоко, повільно вдихнула, відчувши запах золи й диму, і подумки згадала все від самого початку.
Раптом її зсередини охопило почуття неймовірної радості, піднялося до грудей і спалахнуло усмішкою на вустах. Вона обхопила себе руками, намагаючись втриматись, щоб не дати волю легковажному збудженню, яке хотіло вирватися назовні.
Тепер Мері Енн дивилася на неї вже не роздратовано, а розгублено.
— Кет?
— Ох, Мері Енн, — прошепотіла вона, боячись заговорити, прокинутись і дізнатися, що все це був ще один сон. — У мене була така ніч. Навіть не знаю, з чого почати.
— Я радила б із початку.
Кетрін пригадала все — фіранки, і стіни, і Роздоріжжя, і, нарешті, маленьку капелюшну крамничку, повну веселощів і співів… і долину, де ожили нічні кошмари.
Вона похитала головою. Вона не хотіла лякати Мері Енн всією правдою й вирішила, що розкаже лише про радісне, щоб подруга не хвилювалася.
— Мене запросили на чаювання.
Кет почувалася так, ніби їй на долоню опустилася мильна бульбашка — боялася, що розповість забагато, надто швидко або сполохне щось важливе.
— На чаювання? З… з Королем? — обережно запитала Мері Енн.
Кетрін застогнала.
— Ні, господи, ні. Я не хочу навіть думати про Короля.
— Тоді з ким?
— З придворним блазнем.
Вона зіщулилася, ніби захищаючись.
— Я була на чаюванні з придворним блазнем.
Запала тиша; було чути, як у каміні потріскують дрова і як догоріла й розсипалася купа хмизу, здійнявши в димохід сніп іскор. Кетрін стояла, опустивши плечі, готова до будь-якої реакції Мері Енн — здивування, розчарування чи навіть суворого прочухана.
— З блазнем?
— Його звуть Джест.
— Ти хочеш сказати… Я не… Ти пішла з ним сама?
Кет розсміялася й сіла, довго дивилася на Мері Енн сяйними очима, потім розпласталася на підлозі. Вона розкинула руки на килимі й скинула черевики, з насолодою відчула тепло багаття в змерзлих пальцях. Стежила за тінями на плитках стелі й з подивом думала, що не пам’ятає, коли востаннє лежала на підлозі. Це ж непристойно. Це не личить молодим леді.
Однак саме ця поза здавалася їй найдоречнішою для розповіді.
Вона розказала Мері Енн усе, принаймні все, на що зважилася. Як знепритомніла в саду. Як грала в крокет. Розповіла про троянду, і Ворона, який говорить римами, і про дивовижну капелюшну крамницю. Про Кепа та його гостей. Про Джеста, і сни, і його лимонно-золоті очі.
Вона не стала розповідати про Жербельковта й хороброго Лева.
Вона не сказала їй, що Джест — Офіцер Білої Королеви, ані що він виконує секретне завдання, яке має покласти край війні, ані що вона плекає надію стати тим приводом, який поверне його в Королівство Чирвових Сердець, коли його місія буде завершена.
Коли Кет закінчила, їй здалося, що її серце виросло більшим за тіло. Стало завбільшки з будинок. Або з ціле королівство.
Однак Мері Енн не всміхалася їй у відповідь. Наморщивши лоба, вона складала на підлозі решітку із сірників.
Від її виразу в Кет почало танути відчуття щастя. Вона знала цей вираз. Вона готова була битися об заклад, що з таким самим виразом Мері Енн дивилася б на Джеста, коли він стояв посеред цієї самої спальні й питав, чи побачить її на Фестивалі мушель.
Хай якою захопливою була ця ніч, але вона не мусила повторитися.
Кетрін сперлася на лікті.
— Я знаю, що ти думаєш, і знаю, що ти маєш рацію. Король запропонував мені офіційно зустрічатися, і я погодилася. Моя репутація була б знищена, якби хтось дізнався про сьогоднішню ніч, і я… Цього більше не повториться. Я не дурна. Або… Я більше не буду такою дурною. Припиню сьогодні ж. Прямо зараз.
— Це зовсім не те, що я думала, — сказала Мері Енн. — Хоча ти говориш правду. Був би такий скандал — ганьба не лише для тебе, а й для Маркіза і всіх решти, зі слугами включно.
Кет відвела очі.
— Але я насправді думала про те, що ти говориш про нього так… так, як про смачнючий шоколадний торт.
Кет, не втримавшись, голосно розреготалася.
— Він не схожий на шоколадний торт! Він узагалі не подарунок.
— Ні, але я вже бачу, що ти чекаєш наступної зустрічі з ним, і ти так само загоряєшся й усміхаєшся, як і тоді, коли чимось повністю задоволена. І… твоя мати заборонила б і те, і те.
Кет проковтнула слину, настрій її відразу зіпсувався.
— Шкода, що ти не маєш таких почуттів до Короля.
— Я не можу.
— Я знаю.
Кет зітхнула.
— Усе це не має значення. Я не зможу нічого зробити, поки це сватання чимось не закінчиться. — Вона похитала головою. — Нічого не змінилося. Це була лише одна ніч, весела ніч. Я хотіла дізнатися, як це бути… кимось іншим, бодай один раз.