Вона нахилилася, взяла Мері Енн за руку й притягнула до себе на підлогу. Навіть після стількох років дружби її дивували мозолі на руках подруги.
— Найважливіше те, що всі, хто був там сьогодні, стануть завзятими шанувальниками нашої пекарні. Їм страшенно сподобалися мої макарони, усім до одного. Саме про це потрібно зараз думати, а не про королів, блазнів і чаювання.
Після цих слів запала напружена тиша, а потім Мері Енн повернулася до неї і ніжно стиснула руку.
— Це правда, що не можна бути одночасно пекаркою і шляхетною дамою, або пекаркою і королевою… але ніде не сказано, що не можна бути пекаркою й чиєюсь дружиною. Якщо Блазень і справді припав тобі до серця, може, усе не так безнадійно.
Вона насупила брови.
— Тобто… якщо він захоче одружитися з тобою, коли вже не будеш спадкоємицею Бухти Скельних Мушель.
— Як не соромно, Мері Енн! Ти хочеш сказати, що його може більше цікавити мій посаг і титул, коли я сама така чарівна?
Кет сказала це жартома, хоч у глибині душі її вжалила здогадка про власну наївність. Як їй досі не спадало на думку, що причиною його уваги могли бути статки її родини?
Ні, Кет у це не вірила. Вона подобається йому. По-справжньому, щиро подобається. Джест навіть натякнув, що може залишитися в країні Сердець заради неї… але також знав, що вона зустрічається з Його Величністю. Він знав про людей, які вважають, що вона стане наступною Королевою Чирвових Сердець.
І однаково наважився попросити її про ще одну зустріч.
Він хоче бути з нею чи хоче чогось від неї?
Вона похитала головою, відганяючи думки. Джест поділився з нею великою таємницею. Чому вона мала сумніватися в ньому?
— Я хочу сказати, — уточнила Мері Енн, — що я його не знаю. І хай як мило й залюбки ти з ним амурничала серед ночі, я не впевнена, що ти сама його знаєш.
Кет хмикнула, думаючи про свій сон. Як віддалялося від неї його усміхнене обличчя з ямочками на щоках. Як виникло відчуття пустки в грудях. Як руки тяглися за ним, намагаючись повернути те, що він вкрав, але не могли дотягнутися.
— Ти маєш рацію, — сказала вона. — Я й справді його зовсім не знаю.
Блазня. Офіцера. Крука. Загадку.
Може, вона й не знала його, але дедалі більше переконувалася, що страшенно хотіла б знати.
РОЗДІЛ 23
НАСТУПНІ ДНІ виявилися найнестерпнішими в житті Кет.
У неї розвинулася звичка перевіряти, чи немає на підвіконні білих троянд, а серед гілок дерев чорних воронів, однак жодних слідів Джеста та його супутника ніде не було. Блазень більше не намагався виманити її на нічне побачення. І у двері не стукав, щоб поговорити з її батьком і спробувати пояснити йому, чому Кет варто дозволити зустрічатися з ним.
Звісно, з практичного погляду це було добре. І все-таки вона не могла припинити весь час уявляти собі, що саме це він і робить, а її батько якимось дивом погоджується.
З другого боку, Король почав залицятися до неї по-справжньому, а це також означало, що її безперестанку пиляла мати. Чому Його Величність не запросив її на ще один прийом? Чому Кетрін не намагається частіше траплятися перед його очі? Коли він попросить її руки? Які квіти їм вибрати для весільного букету? І так увесь час.
— Ще одна посилка для леді Кетрін, — сказав пан Пінгвін, дворецький. Його було складно помітити за величезним кошиком із квітами, з-під якого виднілися лише перетинчасті ноги та чорні фалди фрака.
Кет зітхнула й відклала читану книжку. Тиждень тому вона дивилася б на квіти з надією — чи вони, бува, не від Джеста? Чи думає він про неї хоча б наполовину стільки, скільки вона про нього?
Однак подарунки ніколи не були від Джеста, і їй достатньо було одного погляду на червоні троянди, червоні гвоздики й червоні жоржини, щоб зрозуміти, що це черговий презент від її закоханого залицяльника.
Досі Король поводився досить невибагливо передусім тому, що Кет уникала його. Вона відмовилася від кількох прогулянок у палацовому саду в супроводі однієї зі старших дам, походів до опери та запрошень на чаювання. Королю повідомили, що її вже тиждень мучить головний біль, і Кет сподівалася, що він скоро вирішить, ніби вона надто хвора, щоб продовжувати стосунки.
Її кавалер (так його називала мати) надолужував брак спілкування за допомогою безперервного потоку подарунків. Кет приймала їх із жахом, бо знала, що Король ніде не знайшов би менш вдячний об’єкт для своєї щедрості, ніж вона. Мати, зі свого боку, була в захваті від кожної посилки.