Кет отримувала торти, пироги й тістечка від королівських кондитерів і намагалася не ставитися до них надто прискіпливо… у тих рідкісних випадках, коли мати взагалі дозволяла їй спробувати десерт. Вона отримувала діамантові сережки, рубінові брошки та золоті кулони, всі, за традицією, прикрашені сердечками, ніби наміри Короля й без цього не були досить очевидні. Вона отримувала тонкі шовкові рукавички, музичні шкатулки, а якось навіть завитий локон жорсткого білого волосся, перев’язаний червоною оксамитовою стрічкою. Цей особливо жахливий подарунок супроводжувався віршем:
Троянди як сонце, фіалки як небо
Я навіть вуса підріжу для тебе!
Кет мимоволі запам’ятала коротку строфу, і відтоді ці слова багато разів викликали в неї нудоту.
Найгірше було, коли вона відчувала, що до якогось подарунка причетний Джест. Це міг бути вірш, від якого ставало тепло на душі. Або зворушливий лист. Слова, сказані голосом Джеста в її уяві, може, навіть написані його рукою… але в кінці завжди стояв підпис Короля.
Кет знала, що Король радився з Джестом щодо стосунків із нею, і кожна картка з віршами була для неї голкою в серце. Вона уважно перечитувала слова й уявляла, що Джест виписував їх із думкою про неї і що кожне слово було правдою.
Болісна гірко-солодка реальність. Джест освідчується їй у коханні, але лише від імені Короля.
— Наш дім починає пахнути як квіткова крамниця, — пробурмотіла вона, виймаючи з новенького букета картку з цупкого паперу.
— Чи бажаєте, щоб я поставив це разом із рештою, леді Кетрін?
— Так, будь ласка, пане Пінгвіне. Дякую.
Дворецький вийшов, забравши із собою кошик, який поніс у кімнату матері, де букетом могла б милуватися єдина особа, що була за нього вдячна.
Кетрін зламала воскову печатку й розгорнула листа. Щоразу, отримавши чергову посилку, дівчина сподівалася знайти лист від Короля, у якому він перепросить і, визнає, що їхні стосунки не виправдали очікувань, тож змушений розірвати їхню домовленість.
Однак їй не варто дозволяти собі такий оптимізм. Принаймні це не був один із тих листів, від яких вона починала тремтіти, уявляючи, як його вголос читає Джест. Цей повністю належав Його Величності.
«Моїй найдорожчій солоденькій Любоньці.
Ваші очі схожі на стиглі зелені яблука, присипані корицею.
Ваша шкіра блищить, як глазур із вершкового крему.
Ваші вуста — стигла малина. Ваше волосся — чорний шоколад, що розтанув на замковому мосту в спекотний день. Ви пахнете краще, ніж вранці свіжий хліб. Ви прекрасніша за іменинний торт. Ви солодша за
З найпалкішим привітом, з найщирішим захопленням, ковтаючи слинку в передчутті зустрічі…
Підпис Короля і постскриптум були написані іншим почерком, як і на більшості карток, що він їй надсилав. Вона уявила Джеста з пером у руці, а Король диктує йому листа. Уявила, як Джест час від часу здригається від особливо кучерявих і несподіваних зворотів, але ввічливо помовкує.
Король Чирвових Сердець
(Не те щоб поряд були ще якісь королі.
Особливо королі, що називають вас своєю солоденькою Любонькою. Принаймні я на це сподіваюся!)
(Хі-хі-хі!)
P.S. Можна мені ще тартів?
Давлячись від нудоти, Кет впала на диван і сховала лист між сторінками книжки, сподіваючись, що він там навіки й лишиться, коли з конверта випала ще одна цидулка — білий папірець із вибитим на ньому червоним серцем. Він нагадав Кет про клаптик конфеті, який вона спіймала в бальній залі, здавалося, уже сто років тому.
У Кет тьохнуло серце, коли вона розгорнула його. Цидулка була написана тим самим вишуканим почерком, що й лист Короля.
Шановна леді Пінкертон!
Не будьмо дорікати Його Величності за добрі наміри, а лише за неспроможність висловити словами свої жадання. Ваші чари, поза сумнівом, здатні перетворити навіть найкрасномовніших чоловіків на недоладних дурнів. Благаю вас зглянутися на наші недолугі спроби улестити ту, кого можна оспівати лише мовою океанських хвиль і піснею далекої громовиці.
Ваш покірний і скромний слуга,
Блазень