— Який ти милий, Чешире. Обіцяю, що буду обачніша. Більше жодних чаювань.
Вона ковтнула повітря.
— І жодних блазнів. Принаймні поки не вирішу, що робити з Королем.
Чешир дивився на неї, примружившись і виставивши напоказ численні зуби.
— Що? Чого смієшся?
— Ти й справді захопилася ним, так?
— Не знаю, про що ти говориш. Як тобі відомо, я вже зустрічаюся з іншим.
— А що, Король точно саме той, з ким ти хотіла б зустрічатися?
— Що я хотіла б, здається, не має значення.
Кет поставила вершки назад у льодовник.
— Не має значення ні те, з ким я хотіла б зустрічатися, ні те, яким хотіла б бачити своє майбутнє.
— У тебе є нагода стати королевою, Кетрін. Чого тобі ще треба?
— Ох, Чешире, хоч ти не починай. Я не хочу бути Королевою Чирвових Сердець. І не розумію, як так сталося, що лише я не бачу в цьому жодних принад.
— Однак якщо будеш Королевою, то, може, зможеш упіймати обох зайців, себто і тортик з’їсти, і на трон сісти.
Вона нахилила набік голову.
— Про що ти?
— Я лише кажу, що ти могла б стати дружиною Короля, але хто сказав, що водночас ти не можеш мати прихованих стосунків із Блазнем?
Вона розтулила рота від несподіванки й за мить була поряд із ним, промчавши через кухню.
— Ах ти розбещене котяро! Та як ти смієш таке радити!
Кет замахнулася на кота, але він зник, і її рука зустріла лише повітря. Її обличчя було полуничного кольору, коли дівчина обернулася й побачила Чешира, який ширяв над поличкою з пательнями.
— Заспокойся, люба, це була лише пропозиція.
Щоб підкріпити свою заяву, він широко позіхнув.
— Це було грубо з твого боку, і я більше не потерплю такої зневаги.
Вона вперлася руками в боки.
— Якщо мені судилося бути з кимось у шлюбі, то буду чесною дружиною. — Кет підвела очі до стелі. — Ти зовсім не розумієш мене, Чешире. Я не хочу йти за Короля не лише тому, що я… що я… як ти кажеш, трохи захопилася Блазнем…
— Хіба це не очевидно?
— Благаю, не повторюй цього. — Вона поморщилася. — Я не бажаю йти за нього, бо королеви не відкривають пекарень. А це те, чого я хочу, завжди хотіла, як тобі відомо.
— Ах, так, так, сумнозвісна пекарня, найдивовижніша в Королівстві.
Чешир поворушив вусами.
— Та сама пекарня, що, як я не помиляюся, тепер не ближче до свого відкриття, ніж була тоді, коли ти вперше почала розмови про неї — скільки вже років тому?
Кет зціпила зуби, стримуючись.
— Вона скоро відкриється. Ми скоро відкриємося.
— Значить, Маркіз дав на це згоду?
Кетрін відвернулася — щоки в неї досі палали — і віднесла порожнє блюдце Чешира до купи посуду, що лишився після сніданку.
— Він дасть згоду, — запевнила вона, стоячи спиною до кота, — щойно його попрошу.
— Продовжуй переконувати себе в цьому. Може, незабаром сама в це повіриш.
Насупившись, вона витерла руки об рушник.
— До речі-речі, у мене є ще одна новина, яка може зацікавити тебе і цю твою служницю.
Кет знову подивилася на Чешира. Він почав зникати, тепер лише його велика кругла голова плавала в повітрі над пательнями. За мить перед обличчям Кет з’явилася поодинока лапа з гострим кігтем, на який був настромлений шматок потертого паперу. Це була афіша.
Вона схопила її і розгладила на пекарному столі. Потім пирхнула.
— Не повіриш, Чешире, але мені вже давно відомо про підготовку до Фестивалю мушель.
— А розклад заходів ти теж уже бачила?
Вона проглянула перелік: огидна омарова кадриль, турнір із бадмінтону, біг чотирма парами…
Вона ахнула.
— Конкурс випічки?
— Перший річний.
Чеширова лапа знову зникла — як здогадалася Кет, щоб долучитися до решти невидимого тіла.
— Будь ласка, скажи, що приготуєш до конкурсу тарт із тунцем. Ну будь ла-а-а-аска.
— А ти знаєш, які будуть призи?
— За перше місце — блакитна стрічка.
— І все?
— Що маєш на увазі? Стрічки гарні. Не такі приємні, як клубок пряжі, але й не привід вернути носа.
Кет закусила губу.
— А, ледве не забув! Там ще було щось про якийсь гаманець. З двадцятьма золотими кронами, якщо не помиляюся.
— З двадцятьма кронами!
У неї закалатало серце.
Якщо в Кет буде двадцять крон, не потрібно буде продавати свій посаг. Їй не знадобиться позика або дозвіл батьків…
Хоча взяти участь варто було б і заради самого визнання. Вона уявила велику блакитну стрічку у вітрині пекарні, а поряд нагородну грамоту в рамці:
ГРАН-ПРІ
ПЕРШОГО ЩОРІЧНОГО